Йдемо до онука і запитаємо хто такий кавалер

П’ять років назад ми залишили свого сина тестеві і поїхали відпочивати у Карпати. Нас не було два дні і я дуже переживала, бо дитину я не залишала ніколи.

Коли ми повернулись я помітила, що тесть змінився, виглядало так, ніби його щось тривожить. Він несподівано покликав мене на розмову в іншу кімнату, так щоб ніхто з рідних не чув.

Я здивувався і пішла з ним.– Ти моєму сину зраджуєш? – запитав Микола Іванович.– Ні,  – здивувалась я, – А чому ви так вирішили?

Він розповів, що до нього приходила сусідка, яка запитувала Артура про дитячий садочок, маму і тата. А потім запитала, як часто хлопчик гуляє на дворі.

Він відповів: “Часто. Я бавлюсь у пісочниці з дітьми, а мама недалеко від мене гуляє з кавалером!”. Тесть почервонів і вирішив змінити тему, бо не знав як сусідці пояснити слова онука.

Я розсміялась, мені здається мене уже давно ніхто так не смішив.– Йдемо до онука і запитаємо хто такий кавалер. – сказала я свекру.

Він пішов за мною у кімнату. Артур якраз грався з Джеком – собакою, яку ми недавно йому придбали.– Синочку, покажи, будь ласка, дідусю маминого кавалера! – попросила я.

– Ось, він! – сказав хлопчик показуючи на собаку.– Олег завжди так говорить про Джека коли я ввечері вигулюю його. Ваш внук називає жартома собаку кавалером. – усміхнулась я.