Йому було лише 16, коли він привів у будинок її… Дівчину, вже давно та надіно з округлим животиком, вона була старша його на рік.
Ліза навчалася в тому ж коледжі, що й він, лише на іншому курсі. Декілька днів Ігор спостерігав, як незнайома дівчина, забившись у куточок, беззвучно плаче.
Від його погляду не сховався і характерний живіт, що намічається, один і той же (протягом двох тижнів) одяг і порожній, позбавлений будь-якої надії, погляд.
Як виявилось, її історію знали майже всі… Онук, відомої в їхньому місті людини, зустрічався з нею, а потім просто зник, поїхавши, типу у справах, до сусідньої області.
Його батьки її знати не знають і не хочуть. Так прямо дівчині й сказали.
А свої ж рідні, немов у середні віки, побоюючись “ганьби”, виставили її за двері і теж поїхали, кудись на дачу. Хтось Лізу шкодував, хтось за спиною зубоскалив.
– Сама винна. Думають зазвичай головою, а не іншим місцем!
Ігор не міг просто так спостерігати за нею, він зважився і підійшов.
– Легко не буде, досить плакати. Я пропоную піти до мене, ми одружимося. Але одразу попереджаю – я не вмію брехати і усі-пусі розводити ні з тобою, ні з дитиною не буду. Я просто постараюся бути поряд і обіцяю, що все буде добре.
Ліза витерла сльози і глянула на хлопця. Ну що сказати… Найпростіший хлопчик, без грошей. А вона мріяла зовсім про іншого нареченого! Лише у її становищі вибору не залишилося і Ліза пішла разом із ним.
Батьки були в шоці, мама благала Ігоря одуматися, але він був серйозний і пояснив:
– Мамо, та не хвилюйся ти так, нормально все буде. У мене дві стипендії, звичайна та соціальна. Підроблятиму зараз, витягнемо!
– Але ж ти ж далі хотів навчатися!
– Ну то й що? Ми ж нормально живемо. Тату все життя на заводі, ти в магазині. І без вищої освіти люди якось живуть. Мамо, ну це ж не кінець світу!
Ліза оселилася в кімнаті Ігоря. Він віддав їй своє ліжко, а сам “переселився” у незручне, розкладне крісло. Днів п’ять вона була дуже тиха. Як тінь, ходила з ним за руку до коледжу та додому, а потім раптом її прорвало.
– Набридло! Чому твої батьки на мене косо дивляться? Я їм не подобаюсь! Чому ти не проводиш час зі мною? Сидиш за підручниками чи йдеш???
Ігор був здивований.
– А ти не думаєш, що це нормально? Так, батькам ти не подобаєшся, але вони тебе прийняли та не гноблять. Косо дивляться? Твої родичі взагалі тебе бачити не схотіли. А батьки батька твоєї дитини? Де вони? Сиджу за підручниками – так я навчаюсь і не хочу вилетіти одразу, після першого курсу. Та й стипендію навіщо мені втрачати. Іду? Так я підробляю і мені не цікаво дивитися з тобою сопливі серіали.
Ліза заплакала.
– Навіщо ти так?
– Як? Я попереджав, що брехати не вмію. До речі, коли підемо подавати заяву до РАГСу?
– Ну, я ж не можу так піти, купи мені гарну сукню, з високою талією, щоб не було видно живіт.
– Ти нормальна? Ми ж довідку принесемо про твій стан і якесь плаття? Мені ще на візочок з ліжечком збирати й збирати…
Мати підсіла на валідол, але помалу змирилася і все частіше її погляд зупинявся на дитячих речах. Справді, ну нічого жахливого…
Нехай живуть, одружуються, а вони їм із батьком усіляко допомагатимуть. Тільки ось дівчина якась невдячна, невдоволена Ігорем, ними та тісною квартирою. Гаразд, дитина з’явиться і, можливо, вона зміниться на краще.
Але Ліза змінюватися не збиралася і коли Ігор, відпрацювавши на мийці, брудний і спітнілий, притягнув у їхню кімнату кішку, почервоніла від злості та закричала.
– Та ти ідіот! Навіщо нам ця драна кішка? Викинь її! Я сказала – геть її з квартири.
Але Ігор відповів:
– Ні, вона чекає кошенят. Кішка залишиться тут, можеш навіть не намагатися орати. Краще замовкни та розігрій мені поїсти.
– Ах, так! – Ліза майже заверещала.
– Вибирай! Вона чи я! Кішка теж на мене косо дивиться!
– Навіщо? – Обличчя Ігоря спотворилося в здивованій гримасі. – Я у себе вдома і мені нема чого вибирати. Це тепер моя кішка і якщо ти проти, то можеш спокійно піти. Мені навіть мама такого вибору не пропонувала. Може, тобі настав час припинити на всіх косо дивитися?
Ліза ридала, психувала, ревнувала до тваринки. І де там Ігор розгледів у ній живіт? Але живіт з’явився – кішка справді чекала кошенят.
Хлопець втомився, але ледве жаль про ухвалене рішення починав заповзати в його мозок, Ігор відразу гнав його геть. Нічого вони витримають.
Ліза народить, заспокоїться, а ще раніше їх порадує кішка. Вигляд пухнастих кошенят будь-якого налаштує на спокійний і душевно стабільний лад.
Але все вийшло зовсім інакше…
Дід, відомий у місті чоловік, повернувся з тривалої, ділової поїздки та все дізнався. Знайшов онука, надер йому вуха і заявив, що відлучить його від “годівниці”, якщо рідний правнук виховуватиметься в зовсім чужій родині. А годівницю втрачати ой, як “хлопчику” не хотілося!
Ліза поїхала з ним із коледжу відразу, забувши про Ігоря. Благо – документи були із собою (збиралася після навчання у жіночу консультацію).
На речі махнула рукою – їй тепер куплять нові! І в цей убогий коледж вона більше ні ногою!
Ігор був просто розчавлений… Як так! Навіть не попрощалася, не подзвонила, не сказала й кількох слів. Він викинув усі її речі та довго сидів один, у темряві, притискаючи до себе свою кішку.
Кішка все розуміла і мовчки тулилася до нього, просто відчуваючи, що потрібна. Співпереживала, муркотіла і втішала.
Ігор приймав у неї пологи сам, не підпускаючи до кішки нервову матір та свого розгубленого батька. Він сидів поруч, розмовляв, заспокоюючи та втішаючи.
Уважно спостерігав, чи все йде як слід і напоготові тримав телефон, щоб одразу викликати ветеринара.
Все пройшло добре, кішка народила чотири кошенята. Ігор змінив підстилку, поставив поряд для кішки воду та корм.
Вкотре переконався, що все гаразд і втомлений, подався спати. У такій метушні він навіть забув, що цього дня теж колись народився.
Йому виповнилось вже 17 років.
Ставте впдобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?
