Ішов третій день дієти. Алевтина з надією дивилася на терези, що ховалися від неї між стіною та шафою. Вони завжди від неї ховалися, бо витримати центнер живої ваги вони могли, але вже важко.
Адже Алевтина стежила за своєю фігурою і щодня, ледве прокинувшись, застрибувала на ваги, сподіваючись, що випита пляшка кефіру на ніч зробить свою справу.
І пляшка кефіру свою справу робила. Додавала ще триста грамів до 95 кілограмів розкішного тіла Алевтини.
– Та що ж таке? – розчаровано вила вона, плюхаючись на табуретку, що видавала останній скрип і готова була відкинути всі чотири ноги.
Ну, Алевтина кефір пила, і робила правильно. Але при цьому вона забувала, що разом з ним закидала в рот і крекер, втішаючи себе тим, що від двох штучок нічого не буде.
І нічого б не було, якби дві штучки не були помножені на двадцять дві. Загалом все було настільки сумно, що довелося звертатися до дієтолога.
А дієтолог посадила на сувору дієту і наказала викинути з холодильника всі шкідливі продукти. Скріпивши серце Алевтина, віддала сусідці копчену ковбасу, вершкове масло, шоколадну пасту, печиво, кекс, коробку цукерок, і ще багато чого.
– Алю, нам же цього на місяць вистачить, – сплеснула руками сусідка, діти якої вже потягли пакет на кухню. – Ти кудись їдеш?
– Ні, я худну до літа, – похмуро відповіла Алевтина і твердою ходою пішла в магазин за овочами, які повинні бути в її меню завжди, як заповіла дієтолог.
Прийшовши з магазину, вона насамперед зварила собі суп-пюре з броколі. І коли сіла обідати, то змогла проковтнути лише три ложки.
На вечерю Алевтина приготувала собі куряче філе та овочевий салат. Ну, це було трохи смачніше за обід, думала вона, жуючи шматочок огірочка.
Перший день дієти пройшов не те щоб легко, але на ентузіазмі.
– І в жодному разі не вставайте на ваги щодня, – говорила дієтолог, – це не тільки не мотивує, а може й розчарувати. Один раз на тиждень, не частіше.
Ось тому Алевтина і косилася на ваги, думаючи, що точно втратила десять кілограмів за три дні на броколі та огірках.
Але вона була кременем, підійшла до ваг, подивилася на них і засунула, щоб не спокушали. Терези зраділо видихнули.
У тілі Алевтини утворилася легкість і невелике запаморочення. Усього три дні, а здавалося, що цілу вічність вона не їла печива та кексиків.
І, блукаючи між полицями магазину, вона з тугою дивилася на всі ці смаколики. І вже рука сама тяглася за кексом у яскравій упаковці, але тут же перед очима вставало суворе обличчя дієтолога та її голос:
– І жодних шкідливих вуглеводів найближчі пів року!
А на ранок четвертого дня пролунав дзвінок у двері. Алевтина вже поснідала вівсянкою на воді та пила каву з дієтичними хлібцями.
– Кого там принесло так рано, – пробурчала вона, відчиняючи двері.
На порозі стояв дільничний, який був таким величезним, що загородив собою весь дверний отвір.
– Дільничний, молодший лейтенант Хлібоїдов, – представився він, зніяковіло дивлячись на Алевтину.
– Алевтина, – зніяковіло відповіла вона, притискаючись до стіни.
Дільничний спробував протиснутися у вузькому передпокої, але застряг між стіною та животом Алевтини.
Так вони стояли кілька секунд, тісно притулившись животами та дивлячись один одному в очі. Але цей час здався їм вічністю, і серця забилися в унісон.
– Та що ви до мене притиснулися, – обурилася Алевтина, відповзаючи по стіні у бік кухні.
– Та я не притиснувся. Тісно у вас тут для такого товстуна, як я, – пожартував Хлібоїдов, витираючи спітнілу шию.
– Та куди там, товстун, – усміхнулася Алевтина, запрошуючи дільничного сісти.
Оговтавшись від збентеження, дільничний відкашлявся, відкрив свою папку, і суворим голосом промовив:
– Вночі надійшов сигнал, що з вашого вікна було видно світловий сигнал SOS. Ось, я й прийшов перевірити, чи все у вас гаразд.
– Вночі? А прийшли вранці, – засміялася Алевтина, – так могли б знайти мене вже охололу.
– Перепрошую, але така у нас робота, – почервонів дільничний, погодившись зі справедливим зауваженням.
А потім Алевтина налила йому каву, запропонувала дієтичних хлібців та розповіла, що вона на дієті.
А сигнал SOS це було ніщо інше, як лампочка холодильника, який вона вночі відкривала і закривала, відкривала і закривала, сподіваючись на те, що там з’явиться хоч маленький шматочок ковбаски.
Хлібоїдов сміявся і говорив, що за збігом обставин він теж зараз на дієті й дуже добре розуміє Алевтину.
І якось так вийшло, що дільничний почав заходити до Алевтини не за сигналом від сусідів навпроти, а просто так. Хоча ні, не просто. Сподобалася йому весела Алевтина. І він їй сподобався. Великий, надійний, мало їсть.
Ну, а потім, вони обидва виявили, що одяг на них почав висіти й настав час купувати новий. Заодно і весільну сукню з весільним костюм купили.
Адже коли людей пов’язує не лише дієта, а й почуття, що спалахнули несподівано, то справа завжди закінчується весіллям.
Ось така весела та доленосна історія трапилася з Алевтиною! Молодятам, – щастя та любові! А вам, шановні читачі, – приємного читання!
