– Ти пробач, але… у нас у всіх діти. Нам… не потрібні проблеми. Особливо такі, – скорботним тоном оголосила подруга.
– Лєро, що ти несеш?
Аліна почувала себе так, ніби на неї висипали відро сміття: бридко, холодно і принизливо.
– Ми всі дуже співчуваємо тобі, – делікатно казала Лєра. – Нам шкода. Справді шкода… Але ніхто не хоче ризикувати. У тебе тепер… сама розумієш… особливий статус.
Відчувалося, що подруга не хоче кривдити Аліну, але й зробити нічого не може. Говорить те, що думає, рятує свою родину. У певному сенсі її можна було зрозуміти.
Але справа зовсім в іншому.
– Та не заразна я! – обурилася Аліна. – З чого ти це узяла?
– Ну… – Лєра явно зам’ялася. – Ми вже все знаємо. І про чоловіка твого, і про те, що він тобі приніс.
– Та що ви знаєте? Так, я мала проблеми. Але зараз все нормально!
– Вибач, але з того, що я чула… це на все життя. Ми просто не хочемо ризикувати, – винувато виправдовувалася Лєра. – Я думаю, ти б і сама вчинила так само. І ніхто б тебе не засудив. Вибач, Аліно…
У телефоні почулися гудки. Аліна опустила руку і швидко поклала смартфон на стіл, ніби він міг обпекти.
…Ось уже пів року, як друзі Аліни ніби забули про неї. Іноді питали, як у неї справи, але не більше. Її не стали кликати навіть на дні народження.
Можна було б подумати, що всі просто відзначали тихо та по-сімейному, але ні. Вона бачила фотографії на особистих сторінках.
Аліна не розуміла, що сталося. Може, вона ненароком образила когось? Може, потрапила в немилість через чиїсь підозри? Було прикро, адже з нею навіть ніхто не спробував щиро поговорити, не дав виправдатися.
І ось вона вирішила спитати про це у Лєри. Лєра розповіла, але легше не стало.
Очевидно, що всі тепер дивилися на Аліну, як на прокажену і цуралися її.
Вона опустила голову і зітхнула. Аліна здогадувалася, звідки росте коріння. Їй раптом згадалося, як усе було.
…Вечір. Тиша. Самотність. На плиті остигав суп, а в чаті з чоловіком висіли непрочитані повідомлення. З її боку. Павло вкотре затримувався на роботі.
Коли це тільки почалося, Аліна злилася. Потім вона почала відчувати гостру тривогу. Зрештою – настало розчарування. Вона просто звикла до того, що він завжди приходить до ночі.
– Неймовірні навантаження. Усі рвонулися за кредитами, намагаються влізти у бізнес, тож роботи дуже багато, – виправдовувався чоловік.
Однак змінилося не лише це. Павло став ретельніше стежити за гігієною, припинив залишати телефон без нагляду і постійно зривався на прохання колег у вихідні. Навіть без обурень. А ще став частіше стригтися. Для Паші це було подвигом!
Аліна, звісно, помічала зміни, але намагалася не зважати. Ну, криза у відносинах, із ким не буває? Але потім з’явилася проблема і біль у животі… Спочатку Аліна гуглила і сподівалася, що це якийсь збій. Однак «збій» не проходив і довелося піти до лікаря.
Те, що вона почула, перевернуло її життя. Це не загрожує життю, не назавжди, але…
– Вибачте, але ви, мабуть, помиляєтесь. У мене лише один партнер – чоловік. Може, це сталося якось… ну, в автобусі, наприклад?
– Дівчино, тут лише один варіант, – лікар подивився на неї, як на недалеку. – У вас мають бути запитання до чоловіка.
Аліна вийшла з кабінету і сіла на лаву у коридорі. Хвилин п’ять дивилася на підлогу, стримуючи сльози. Земля пішла з-під ніг. Шлях додому пройшов, як у тумані.
Розмова з Павлом була короткою. Спочатку він, звичайно, брехав і відпирався. Мовляв, нікого не має.
– Та це ти десь намотала, а тепер на мене звалюєш! – почав напирати він.
Згодом характер звинувачень змінився. Він зізнався, що в нього є коханка на боці, але все одно не каявся.
– Я втомлююсь, а тут ще й ти зі своїм «хочу уваги». Звичайно, мені захотілося розслабитись. Ти ж і сама бачила, що в нас не лади останнім часом, але нічого не робила, – мляво відмахнувся він.
Павло на той момент вже не нападав, але й перепрошувати не хотів. Насамкінець він лише запитав, чи можна все налагодити.
– Нема чого налагоджувати, Паш. Особливо після твого “подарунка”! Це кінець, – впевнено відповіла Аліна.
Розлучення пройшло без особливих проблем. Ділити було нічого, Павло спокійно йшов на контакт. Він ніби навіть був радий.
Здавалося, всі проблеми позаду, але ж ні. В Аліни й раніше було все непросто зі здоров’ям, а тут ще й фінальний акорд чоловіка.
– Загалом, у вас тепер все добре, – повідомив лікар після повторного візиту. – Але можуть бути проблеми із репродуктивною функцією.
– Я не зможу мати дітей? – прямо уточнила Аліна.
– Ну… Скажімо так: ймовірність дуже знижена.
У перекладі з “лікарського” на звичайний, це означало “шансів немає”. Ні, Аліні, звичайно, хотілося вірити в краще до останнього, але двоюрідна сестра, яка сама працює в поліклініці, сказала прямо і без прикрас:
– Якщо станеш мамою, це буде дивом!
У той момент Аліна відчула, як звалилася її мрія. Вона виросла серед трьох братів. Аліна звикла до вічної суєти, шуму та гаму.
Вони постійно боролись за місце біля комп’ютера, тягали один в одного цукерки, дражнилися. Їй діставалося нарівні з рештою, але брати завжди захищали її.
Аліні дуже хотілося повторити це. Але тепер вона сиділа у своїй тихій однокімнатній, прокручуючи слова лікаря в пам’яті.
Це був огидний вечір. Здавалося, винести все це одній просто неможливо. Тому Аліна дозволила собі бути слабкою: вона зателефонувала Каті. Тій самій, з якою вони жили в одному дворі, ходили в один садок і школу, а потім й університет обрали один і той.
– Катю… стань сьогодні моєю жилеткою, – попросила Аліна.
Для них це було нормально. Катя теж часто ділилася з Аліною тим, що треба було виплакати. Розповідала, як посварилася з матір’ю, як на неї підійняв руку хлопець, як пішов на веселку її улюблений собака.
Аліна знала все. І завжди була поруч, як мовчазна підтримка з шоколадкою і міцним плечем.
– Я не можу мати дітей, – сказала Аліна, коли Катя приїхала до неї.
– Ти впевнена? Тобі сказали, що це остаточно?
– Ні. Але говорили так… наче мене просто не хочуть засмучувати. Ну, чи дотримуються етики.
– Ну, знаєш, медицина зараз така, що з малюками майже всі, – поспішила втішити її Катя. – Тож, я б на твоєму місці не впадала у відчай. Якщо вже зовсім погано… ну, є дитячі будинки.
Того вечора Аліна розплакалася, розповідаючи про Павла та свої зруйновані мрії. Катя притискала її до себе, погладжуючи по голові.
– Я… Розумієш… Я так боюся колись залишитись одна… – схлипувала Аліна.
– Ти не одна. У тебе мати, тато, стільки братів. Я є, зрештою. Ти ніколи не будеш сама, – переконувала Катя.
Заспокоїлася Аліна тільки під ранок. Коли подруга йшла, вона про всяк випадок попросила ту, щоб вона не поширювалася про почуте.
– Звичайно! Я ж не дурепа. Це твій секрет, – палко запевнила Катя. – Я безмовна, як риба.
Видно, ця “риба” всім і розповіла чужу таємницю. Більше ніхто проговоритись не міг. Аліна не розповідала про це навіть сім’ї. Колишній ділитися такими подробицями точно не став би.
Після розмови з Лєрою Аліна вирішила зателефонувати до Каті. Не могла не зателефонувати.
– О, Алін. Привіт! Давно не бачилися, – трохи зам’ялася подруга, хоч слухавку підійняла одразу.
– Ага. Привіт. Навіть цікаво, чому, – уїдливо почала Аліна.
Повисла незграбна мовчанка.
– Ти про що?
– Катю, не прикидайся! Мені вже все розповіли! Всі довкола вважають, що я мало не чумна! А про мої проблеми знала лише ти одна!
Почулося зітхання.
– Аліно… Ну… Я нікому не казала, що саме в тебе. Просто сказала Ганні, що маєш серйозні проблеми з цієї частини… А вона вже сама додумала, напевно, і понесла далі.
– Ти просто сказала? Після того як я попросила тебе мовчати? – Аліна сердито пирхнула.
– Я не думала, що так все вийде! Просто хотіла, щоб вона підтримала тебе. Ти виглядала… ну не дуже. Я хвилювалася.
Аліна заплющила очі на кілька секунд. От наче й хотіла подруга, як краще, а вийшло,- як завжди.
– Коли хвилюються, не тріпають язиком про чужий біль! Я ж тобі довірилася…
– Пробач, – винувато відповіла Катя. – Я просто… Я не хотіла, щоб ось так. Просто вже не змогла зупинитися потім… Я не спеціально…
– Не спеціально… Катю, ти просто трепло! Це ще гірше!
Аліна кинула слухавку і сіла на ліжко. Вона притиснула подушку, обійнявши її. Телефон незвично мовчав. Вже не було потоку повідомлень і наполегливих пропозицій кудись сходити від друзів.
Раніше здавалося, що ці люди її опора. Але опора виявилася хиткою, а обіцянки – порожніми.
– Подушка – найкраща подружка, – зітхнувши, зрозуміла Аліна, притискаючи ту до себе. Може, вона й не відповість, проте м’яка, завжди на місці й нікому нічого не розповість…
Що ви скажете про вчинок подруги? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
