У мене складна життєва ситуація, з якою, можливо, хтось стикався і зможе допомогти порадою.
З чоловіком ми були одружені понад 20 років, але на даний період разом не живемо. Офіційно не розлучилися, але я пішла від нього два роки тому через його зради. Розлучилися ми з чоловіком без гучних скандалів, відносно мирно.
Дотепер спілкуємося, але тільки на тему дітей (у нас їх двоє, 14 і 19 років), які живуть зі мною у двокімнатній неприватизованій квартирі моєї мами. Чоловік живе окремо у квартирі, що дісталася від його батьків, як відповідальному квартиронаймачу (квартира теж не приватизована).
У «моїй» квартирі прописаний ще мій рідний брат, у якого є спільне житло зі своєю дружиною. Він згоден на справедливий розділ маминої квартири, навіть запропонував, щоб я взяла собі велику частку, щоб вистачило купити повноцінну однокімнатну квартиру. Для цього брат пропонує приватизувати квартиру покійної мами, після чого її продати або розміняти, як вийде.
З цією ідеєю я пішла до чоловіка. Мовляв, у мене половина квартири, додай грошей на другу половину – і буде двокімнатна для наших дітей, в якій ми їх пропишемо і в якій вони будуть жити разом зі мною. На мій погляд, логічно і справедливо.
Вислухавши мої думки, чоловік без особливих коливань погоджується на розмін, а заодно і на офіційне розлучення. І все було добре, поки про цю нашу ідею не дізналася його теперішня пасія – цинічна самозакохана дівчина, яка майже на 20 років молодша за нього. Досвідчена, з багатодітної сім’ї, за плечима вже два розлучення. В особі мого чоловіка вона знайшла собі багатого коханця і, вирішивши, що життя вдалося, обживає його квартиру і налаштовує його проти наших дітей заради власних шкурних інтересів.
Причому непогано в цьому досягла успіху, тому що незабаром чоловік відступився. І я прекрасно бачу, звідки ноги ростуть і хто тут знайшовся такий розумний, вміє розпоряджатися чужим майном в своїх інтересах.
Конструктивна спочатку розмова поступово перетворилася в грандіозний скандал. В результаті чоловік вирішив, що він забирає дітей жити до себе, а я, на його думку, можу жити одна як хочу. Він вважає, що впорається з дітьми не гірше за мене (та й що з ними справлятися, якщо вони вже майже дорослі).
І ось тепер на старості років (мені вже давно за сорок) я ризикую залишитися і без житла, і без дітей. Та й з чого раптом я повинна відправляти своїх дітей жити з незрозумілою жінкою в одній квартирі? Я заплуталася, не знаю.
Що робити і як розвернути ситуацію у свою користь (і на користь дітей, звичайно ж) – у мене просто не вистачає аргументів у суперечці з чоловіком, який аж ніяк не дурень і забалакати може кого завгодно.
Порадьте, будь ласка, може бути є якісь юридичні зачіпки або хоча б виразні аргументи, які я могла б використовувати в суперечці з чоловіком, щоб відстояти свою ідею. Заздалегідь дякую!
