Я рано вийшла заміж. У двадцять років залишилася одна з однорічною донькою на руках. Освіти не було, роботи теж.
Мама допомагала, доки дочка в садок не пішла. Влаштувалася на роботу, там познайомилася з хлопцем. Взаємна симпатія, та тісне спілкування, привели до кохання.
Батьки Антона мені не зраділи. Йому було двадцять чотири, мені двадцять три, маю доньку, освіти немає, працювала помічником менеджера за невеликі гроші.
Дивилися на мене його родичі зверхньо, намагалися Антона напоумити. Постійно йому дзвонили то мати, то батько, то бабуся, то тітка, на розмови викликали, казали, що він псує собі життя.
Ми винайняли квартиру, стали жити втрьох. Грошей нам не вистачало, колишній чоловік не платив аліменти, мама допомагала, коли могла. Родичі Антона тільки знущалася, казала, що Антон зі мною скоро світом піде.
Лише двоюрідна сестра Антона нас підтримувала. Ми з нею потоваришували, переписувалися. Вона казала, що батьки Антона рано чи пізно змиряться.
Прожили ми недовго, пів року. Я пішла від нього, коли Антон прийшов додому в неосудному стані. Він не був напідпитку, все було набагато гірше. Почула я, як у вхідні двері хтось наполегливо гупає.
Вийшла з кімнати, зачинила за собою двері, щоб донька не прокинулася. Виглянула у вічко, там Антон. Відкрила, він зайшов, не привітався – як зомбі.
Він тупив, міжкімнатні двері відчиняв своїм тілом, тупо тулячись до них, мене ігнорував. Я злякалася!
Сама двері відчинила, схопила сплячу доньку, телефон і вибігла з квартири в домашній майці та шортах, навіть взуття не взула. Мамі зателефонувала, вона за мною приїхала.
Наступного дня Антон мені зателефонував. Я залишила доньку з мамою, поїхала по речі. Антон пояснив, що його друзі чимось забороненим пригостили, але більше подібне не повториться.
Я не повірила. Вже бувало, що він поводився якось не так, а коли ставила запитання, він посилався на втому. Я зрозуміла, що Антон вживає заборонені речовини.
Ми розійшлися. З сестрою Антона зв’язок залишився. Я їй чесно розповіла про причину розлучення. Вона цю інформацію розповіла батькам Антона. Оскільки інформація надходила від мене, вони не повірили.
– Вони думають, що ти навмисне на нього намовляєш, щоб помститися за те, що він тебе покинув, — сказала мені сестра Антона.
Іноді вона цікавилася моїми справами та донькою, вітала нас зі святами. Я теж іноді їй писала.
Пішла донька до школи, я теж вирішила взятися за розум. Вступила в коледж на заочне навчання. Жили ми із мамою.
Роботу я вкотре змінила, тож жити стали краще. Ремонт зробили. Я на права відучилася, не дорогу вітчизняну машину купила.
Двоюрідна сестра Антона мені зовсім нещодавно написала. Повідомила, що Антона більше немає. Ми розмовляли. Після мене в Антона була просто низка дівок – одна гірша за іншу.
Спочатку його рідня раділа, що я сама від нього відчепилася, а потім їм стало не до веселощів. Вони переконалися, що Антон хворий і кинули всі сили на його лікування.
Ставало все гірше і гірше. Він не працював, продав все з дому, крав, вів асоціальний спосіб життя. Від його залежності вони виявилися безсилі, тому все закінчилося так плачевно.
Я написала звичайні в таких випадках слова – співчуваю. Батьків Антона дуже шкода, він був їхнім єдиним сином.
Про мене, якщо вірити сестрі Антона, мати неодноразово згадувала в позитивному ключі, коли Антон зв’язувався з черговою “дівчиною”.
Вірю, що жінка, навіть із десятьма дітьми, значно краща пара для сина, ніж пропаща. Але сенс про це думати?
Добре, що я пішла. Я його кохала, готова була повірити в його слова, що більше це не повториться. Не повірила лише через доньку.
Я навіть заради кохання не змогла б наразити її на ризик! Кохання… Воно сьогодні є, а завтра може не бути! А донька мені найрідніша – вона назавжди! Я слушно міркую?
