– Що-о-о?! Мало того, що я годую твою дочку, то тепер ви мені ще пацана на шию повісити хочете?!
Зовсім знахабніли?! Нехай вмотує!
Як не намагалася Дар’я заспокоїти чоловіка, умовити, навіть плакала, – він стояв на своєму:
– Або нехай Настя забирається разом із немовлям, або піду я!
Скільки Настя пам’ятала себе, вона намагалася заслужити любов своєї матері, Дарії.
Виходило не дуже добре – навіть коли вона жила з батьками (перші п’ять років свого життя), мати була до неї байдужа.
Так, вона дбала про дочку: годувала, одягала, обмивала, водила в дитячий садок, але ласки та ніжності від неї Настя не отримувала.
А потім батьки розлучилися, батько поїхав кудись і більше вона його не бачила.
Вона й раніше не часто з ним зустрічалася – він багато працював, постійно кудись їхав, а коли був удома, вони з мамою часто сварилися.
Тому його зникнення Настя пережила досить легко, а от за матір’ю сильно нудьгувала. Адже одразу після розлучення Дарія Федорівна відправила дочку жити до своєї матері в село.
– Ти мені тут не вередуй, – суворо заявила їй бабуся, Ніна Сергіївно. – Твоїй матері й так у житті довелося нелегко, а вона гідна щастя. Чи ти її не любиш?
– Люблю, – ковтаючи сльози, відповідала маленька Настя, не розуміючи, чому мати щасливіша без неї, рідної дочки.
Подробиці про «страждання» Дар’ї вона дізналася через багато років, зіставивши знання, отримані в підслуханих розмовах дорослих.
Виявляється, в молодості мати дуже любила якогось Бориса, і вони навіть збиралися одружитися, але потім посварилися, і хлопець одружився з іншою – більш перспективною дівчиною.
Мати ж зі злості вийшла заміж за батька Насті, який її любив, народ ила від нього дочку і намагалася забути зрадника.
Вдавалося їй це не дуже добре, але все ж таки все було, як у людей: чоловік, дитина, спільна квартира і навіть якась робота. Поки Борис знову не з’явився в її житті.
Як зрозуміла Настя, чоловік навіть не надто каявся, а просто вибачився і пообіцяв покинутій колись нареченій золоті гори.
Вона ж так набідкалася з нелюбим чоловіком, що кинулася до нього в обійми, як у вир із головою.
Тільки новому чоловікові не дуже подобалося, що перед його очима маячить дівчинка від чужого чоловіка, і Дарія поспішила відправити дочку до своєї матері.
Вона точно знала, що Ніна Сергіївна зробить для неї, коханої донечки, все, та й Настю не скривдить.
Бабуся внучку і не ображала наче, але була сувора. Постійно заохочувала її до домашніх справ, догляду за худобою та городом.
Покрикувала іноді, але вони жили дружно. Мати приїжджала майже щомісяця, і цих візитів Настя завжди чекала із завмиранням серця.
Ось, може, зараз мама обійме її, поцілує і скаже:
– Їдьмо додому, доню. Я так сумую за тобою.
– От ти дурепа, Насте! – зневажливо пирхала її подружка Ліна. – Адже всім уже зрозуміло, що твоя матуся проміняла тебе на мужика, а ти чудес якихось чекаєш!
– Ти нічого не розумієш! – Заперечувала Настя. – Просто такі обставини…
– Так-так! Надзвичайні прямо! – відверто реготала подружка.
Вони навіть кілька разів серйозно посварилися з цього приводу, але потім помирилися, звичайно ж – подруги.
Ніни Сергіївни не стало, коли Насті виповнилося п’ятнадцять років. Безумовно, бабусю їй було шкода, але тепер вона зможе жити з матір’ю! А як же інакше? Не в дитбудинок же її віддадуть?
У дитбудинок її не віддали, однак і в рідному будинку чекали не так, щоб дуже.
– Відправ її вчитися в інше місто, – невдоволено говорив Борис матері, думаючи, що вони самі. – Там і гуртожиток дадуть, і професію вона здобуде.
– Борю, так не можна, – несміливо заперечувала Дарія. – У дівчинки й так стрес після сме рті бабусі та й взагалі, що люди скажуть…
– Ти все одно весь час на вахтах, ти її навіть помічати не будеш. Я з нею поговорю.
– Гаразд, спробуймо, – невдоволено буркнув вітчим.
Звичайно ж, Настя його зненавиділа ще більше! Якби не цей Борис, вони з матусею жили б разом щасливо!
Вона дуже намагалася заслужити похвалу Дарії, використовувала всі знання з ведення домашнього господарства, отримані від бабусі.
Квартира завдяки їй завжди сяяла чистотою, мати швидко забула, що таке прання та прасування білизни.
Навіть їжу Настя готувала краще за матір. А ще намагалася добре вчитися і збиралася після дев’ятого класу піти вчитися на перукаря, щоб потім працювати та забезпечувати Дар’ю.
Може, тоді вона покине свого противного Борю – адже зараз мати перебувала на повному його утриманні, давно не працюючи.
Насті взагалі здалося, що не так сильно й любить вона свого чоловіка. Вона – молода, красива, тонка і дзвінка! А він – із черевцем, лисуватий, занудний. Навіщо він узагалі їй здався?
Але до певного часу ці думки Настя тримала при собі.
Приблизно через рік, коли вона вже навчалася в коледжі, несподівано з’ясувалося, що в матері є “кавалер”. Досить молодий, симпатичний і не бідний. Вони зустрічалися кілька місяців і планували одружитися.
– Він тобі сподобається! – з ентузіазмом заявила мати, яка сама розповіла дочці про цього Миколу. – І жити ми будемо з тобою в заміському будинку, з прислугою, та й усім іншим.
– Впевнена? – Настя із сумнівом подивилася на матір.
Ні, вона теж вважала, що мати гідна більшого, ніж цей бридкий Борис, але Коля цей теж не вселяв їй довіри.
– Абсолютно!
На жаль, Микола дотримувався зовсім іншої думки. Дізнавшись, що коха нка при надії, а саме на цей факт зробила ставку Дар’я, він швидко, що називається, злився.
Виявилося, що й дружина в нього є – зовсім не колишню, як він стверджував! – І двоє дітей, і впливовий тесть. Останній факт був найвагомішим.
– Якщо тесть дізнається про нас, а особливо про дитину, нам обом не поздоровиться, – заявив він матері. – Йому пофіг – жінка ти там, чи хто.
– Ніхто не сміє ображати його донечку! Тож раджу тримати язик за зубами, а краще – позбався малюка.
Але другий варіант Дар’ї не підходив – термін був занадто великий. Випробовувати долю та перевіряти здібності тестя Миколи вона теж побоювалася…
– Ти мусиш мене врятувати, – заплакала мати, благально дивлячись на Настю. – Точніше, врятувати нас обох, бо Боря покине мене, і ми залишимося ні з чим.
– Мамо, та проживемо якось. Я ж працювати скоро піду…
– Якось?! – злетіла Дарина. – Я хочу нормально жити! Нормально!
Вона розплакалася ще сильніше, налякавши Настю, і насилу взяла себе в руки.
– Загалом, якщо ти не хочеш залишитись без матері у прямому розумінні цього слова, то допоможеш мені, – нарешті видавила Дарія.
– Звісно, мамо! Ти ж знаєш, як я люблю тебе! – Тепер уже сльози виступили на очах у Насті.
План Дарії був простий і геніальний. Вона приводить на світ дитину, а записують її на Настю. Їй буде вже сімнадцять років, і нікого особливо не хвилюватиме, хто батько.
У будь-якому випадку Настя не повинна пояснювати, від кого саме залетіла. І жодних історій про згвал тування – все було за згодою, і претензій вона ні до кого не має.
Власне, нікому пояснювати нічого не довелося. До семи місяців живіт у Дар’ї був досить маленький, і з дому вона намагалася не виходити, а потім вони разом поїхали в якесь садове товариство.
Оселилися на дачі знайомої матері, а дитину прийняла вдома акушерка, звісно ж, за певну плату.
Їм ще пощастило і в тому, що Борис цього разу поїхав на вахту на цілих пів року, так що він і зовсім не в курсі того, що відбувається.
Загалом дрібними подробицями Настя не надто цікавилася – мати сама все влаштувала, і додому вони повернулися з маленьким Данилом на руках, матір’ю якого офіційно значилася Настя.
– Це що таке? – буквально заревів Борис, побачивши немовля в їхній квартирі.
– Борю, не гарячкуй! Я тобі зараз все поясню. – Ну, у дівчинки перше кохання, нещасливе, на жаль, але дитина ж ні в чому не винна…
– Що-о-о?! Мало того, що я годую твою дочку, то тепер ви мені ще пацана на шию повісити хочете?!
– Зовсім знахабніли?! Нехай вмотує до хахаля свого!!!
Як не намагалася Дар’я заспокоїти чоловіка, умовити, навіть плакала, – він стояв на своєму:
– Або нехай Настя забирається разом із немовлям, або піду я!
– Нічого, дочко, Боря відхідливий – він заспокоїться, і все буде гаразд, – переконувала мати Настю.
Однак «добре» не стало. Коли через два дні після приїзду Бориса, Настя повернулася з прогулянки з Данилом, у передпокої на неї чекали дві сумки з речами.
Вітчим грізно стояв там же, і було зрозуміло, що вибору у Насті немає. Перелякана Дарія маячила за чоловіком, і дивилася на дочку слізним поглядом.
– Насте, може, ти дитину в дитбудинок віддаси? – несподівано прошепотіла вона, з побоюванням дивлячись на чоловіка.
І ось тоді Настя зрозуміла – не дочекається вона від матері жодної любові та ласки, і розуміння теж. Мати зробила свій вибір явно не на користь дочки, і так завжди буде.
Вона рішуче зробила крок у передпокій, витягла мирно сплячого Данила з візка, і сунула його в руки Дарії:
– Твій син – роби з ним, що хочеш!
Вона вийшла з квартири під дзвінку мовчанку, прихопивши одну сумку, бо у другій були речі малюка.
У цьому будинку їй явно робити було нічого. Як кажуть, – силою, не будеш милою! Як постелилася, матуся, так і спатиме…
Як вважаєте, слушно вчинила дочка? Що скажете про матір? Пишіть свої думки в коментарях. ставте вподобайки!
