Зараз часто чую, що, мовляв, молодь одружується, через півроку розлучається – і це не нормально.
А ось раніше шлюб був справжнім і жили, одного разу розписавшись! І що в цьому хорошого: все життя провести з людиною, яка тебе не поважає і нічого для родини не робить тільки для того, щоб сусіди поганого не подумали?
Я розлучилася з чоловіком ще в 1995 році. Залишилася з маленькою дитиною на руках. Мені допомагали батьки і свекруха.
Було страшно, але ще більше лякала безвідповідальність батька моєї дитини. Часи були непрості, грошей не вистачало, я не знала, чим годувати підростаючого сина, що буду їсти сама, а чоловік в цей час спустив всю зарплату на годинник.
“А що ми їсти будемо? У тебе сім’я, а ти годинник купуєш!” – у мене в голові не вкладалося, як можна так робити, на що чоловіче відповідав: “Так у батьків соління візьмемо, не пропадемо!”.
Відносини з колишнім чоловіком я все ще підтримую. Через кілька років після нашого розлучення він знову одружився, у нього народилася дочка. До сих пір в шлюбі, а я так і не вийшла заміж, у мене є чоловік, з яким все добре і без РАГСу.
А як ви вважаєте, чи потрібно до останнього намагатися зберегти шлюб заради дитини?
