Мій перший чоловік не хотів розлучатися, але жити разом із ним я більше не могла. Коли я зібрала речі та забрала дитину, Валера мені сказав, що я ніколи не буду щасливою, бо я з дитиною нікому не потрібна.
Чесно кажучи, я й не мала жодних ілюзій. Рік я прожила з мамою, а згодом зустріла Андрія. Ми спілкувалися, ходили побачення. Він виявився дуже приємним і дбайливим чоловіком, тож я йому просто довірилася і розповіла про сина.
Андрій сприйняв новину як справжній чоловік. Він пообіцяв, що ставитиметься до сина як до рідного. Ми невдовзі побралися і переїхали до Андрія.
Зі свекрухою я познайомилася напередодні весілля, вона спочатку приховувала своє невдоволення. Але після весілля все стало лише гірше. Коли Ніна Іванівна приходить до нас у гості, вона постійно кричить на Лева і каже мені: “Прибери свою дитину з моєї кімнати”.
Іноді Ніна Іванівна залишається у нас із ночівлею, буває, що їй стає погано, і Андрій просить її залишитися, щоб підстрахувати. Зараз вона прямо висловлює своє невдоволення з приводу мого сина і дозволяє собі надто багато.
Я ніколи не хотіла вступати з нею у конфлікт, але я знаю, що вона думає. Ніна Іванівна ніколи не бажала синові зіпсовану наречену з причепом. Вона – жінка консервативних поглядів. Сама вийшла заміж нецілована і досі вважає, що всі так мають робити.
Також вона думає, що я маю народити Андрію рідного сина, інакше я не маю жодних прав у їхній родині. Тепер Ніна Іванівна взагалі приходить і заявляє, що не хоче бачити нерідного онука в нас удома, поки вона в гостях. Це вже за всі грані пристойного виходить. І що я повинна робити?
Раніше Андрій не дозволяв своїй мамі так розмовляти зі мною, а тепер він їй нічого не говорить. Терпіти таке ставлення я теж не буду. Але я дуже люблю свого чоловіка і не хочу з ним розлучатися через поведінку його матері.
