Коли мені було 5 років, на світ з’явилася моя сестричка Марійка, а за рік брат Іван. Мама у мене дуже любила галасливі компанії, та посидіти з “подружками” за келихом.
Дуже часто її по кілька днів не було вдома, тому їжа в нашому будинку з’являлася рідко. Батько намагався не відставати від матері. На моїй пам’яті, батьки завжди асоціювалися зі скандалами, компаніями, сумнівними друзями та зі страхом…
Невдовзі матір розлучилася з батьком, нібито він зраджував. Я була старша з дітей.Так, як мати дітей не доглядала, мені довелося швидко цьому навчитися. Шкода їх дуже було, особливо маленького братика, якому ще й року не було.
Дуже важко було шукати їжу своїм сестричці та братику. Доводилося ходити жебракувати, у сусідів просити картоплю, пару цибулин, крупу, тобто хто що давав, всьому була рада і вдячна.
Була у мене бабуся, я її дуже любила, але мама з нею посварилася і прогнала. Через це вона майже не приходила до нас. Сама я майже не їла, все, що знаходила, віддавала молодшим, а матері було все одно, як ми.
Вона йшла ранком, на роботу ніби то, додому ледве поверталася, відразу засинала. Мати вирішила, що треба продати нашу двокімнатну квартиру, а купити однокімнатну, а на залишок жити, дітей виховувати…
Як планувала, так і зробила. Але залишку не на довго вистачило, бо мати майже щодня вечорниці влаштовувала. Через рік я пішла до школи, була одягнена чесно сказати, як обірванка, але матері було байдуже.
Через деякий час вона зустріла подругу, з якою вони часто зустрічалися за келихом. В одну з таких зустрічей у них з’явився дивовижний план. Продати нашу та подружину квартиру, і купити будинок у селі, знову грошей можна заробити.
Швидко знайшли старий будиночок. І ось ми вже сільські… Залишок грошей був гарний, тому гулянки продовжувалися. Якось прийшли до нас гості (їх знайомі) двоє чоловіків та жінка.
Компанія гуляла три дні, потім виникла суперечка, бійка. Нам було дуже страшно, малеча плакала, і я, як могла, намагалася їх заспокоїти. Дякую сусідам, їм напевно набридло слухати скандал, дитячий плач.
Вони викликали поліцію. Поліція гостей забрала, а мама відсипалася протягом доби. Якось мати познайомилася із чоловіком. І знову закрутилося…
Продали наш будинок, гроші вони поділили з подругою, а ми з матір’ю переїхала жити до “тата” Сашка, у двокімнатну квартиру. Він теж був шанувальником міцних напоїв, але завжди працював.
Мене сильно карали за найменшу провину. Терпіння в мене не залишилося. Коли мені виповнилося 13 років, я втекла з дому. У тата була далека родичка, ми її тіткою Галею називали.
Вона мене і дала притулок. В 14 я зустріла хлопця, йому було вже 20 років. За рік ми почали жити разом. Він успішний. Тепер у мене двоє чарівних синів, одному 5 років, другому 3 роки.
Слава богу, у моїх дітей все є: дах над головою, їжа, щасливе дитинство, люблячи батьками. У чоловіка свій бізнес, живемо у місті. Коли чоловік зі мною познайомився, я йому розповіла все про своє складне дитинство, про свою сестру та брата.
Ми поїхали до моїх батьків. З вітчимом і матір’ю відбулася серйозна розмова. Мені їх бачити не хотілося, та й розмовляти нема про що. Мене ніколи не любили, ніколи не приголубили.
Моїх брата та сестричку ми відправили до бабусі в села, вони й зараз живуть із нею, а ми допомагаємо їм. З батьками ми не спілкуємось, нам більше нема чого сказати один одному.
Своїх дітей я дуже люблю і все зроблю, щоб вони були щасливі. А своє дитинство згадую як страшний сон. Чому так у житті відбувається? У чому ми завинили?
