Я зустрічаюся з хлопцем вже майже 2 роки. Мені 24, а йому 20 років. Попри свої роки, він дуже дорослий та розумний.
Перший рік стосунків все було добре, ми гуляли, зустрічалися, він робив для мене дуже романтичні та чоловічі вчинки. Я йому допомагала у всьому, і поїсти, і фінансово, коли було важко. З осені почали жити разом на орендованій квартирі. Але вже не так все було добре, як здавалося раніше.
Тієї людини, яку я знала, вже не було, він змінився. Почалися побутові проблеми та проблеми у стосунках. Я зрозуміла за цей час, що він безвідповідальна людина. Ті гроші, які я відкладаю, він трохи витрачав безглуздо, його не турбують побутові проблеми, проблеми у стосунках.
У стосунках теж став по-іншому поводитися. Я побачила, що немає більше поваги, розуміння. Я з ним намагаюся говорити, домовлятися, він начебто слухає, але водночас робить, як йому подобається. Через це ми сваримося, він мене не чує, каже, що я винна, щоб йшла і шукала іншого. Після це він довго ще злий на мене.
Він не стримує обіцянки, йому нічого не потрібно у стосунках. Я не думала, що людина, яка мені запала в душу, і яку я так любила, буде до мене так ставитись. Ні: він обіймає, цілує, каже, що любить, буває, йде на поступки, але я так втомилася все тягнути на собі. Дім, фінанси, думати як буде краще, не бачити розуміння та поваги до мене. Він любить мене, робить все для мене, але водночас холодно ставиться і не дає впевненості.
Я в ньому розчарувалась, коли почали жити разом. Я ходжу постійно пригнічена і засмучена. У мене проблеми зі здоров’ям (по жіночій частині) та лікарі кажуть, що потрібно менше стресових ситуацій, але я не можу розслабитися через все це в голові.
Таке почуття, що він мене знецінив, йому байдуже, що зі мною і що з нами буде. Я так жахливо почуваюся. Я згадую те наше життя, коли робили все одне для одного, а зараз що?
Може, я винна? Чому любов є, але подекуди вона холодна? Мені дуже погано, я заплуталася.
