Коли створила власну родину, захотіла відновити спілкування з батьком. Та виявилося, що запізно

Коли створила власну родину, захотіла відновити спілкування з батьком. Та виявилося, що запізно. Ви не подумайте про найгірше – тато живий, здоровий. Тож про все по порядку.

Я навчалася у другому класі, коли розлучалися мої батьки. Не скажу, що пам’ятаю багато з тих подій. Батько почав жити окремо, а мати була виснажена і знервована. На кожну нашу проблему, вона неодмінно підкреслювала, у нас все погано, через те, що мій тато нас покинув.

Мати часто-густо говорила, що ми йому не потрібні. Хоча він і забезпечував нас обох усе моє дитинство. А ще брав участь у моєму житті. Та чим дорослішою я ставала, тим сильніше приймала сторону ображеної матері.

Я дуже сумувала за ним, любила. Але навчилася, як мати, казати злі фрази. Щось на зразок “йди звідси, тобі тут не раді”, “більше не приходь” … Все закінчилося тим, що він дійсно перестав приходити.

Але з дівчинки я виросла у дівчину, закінчила інститут, вийшла заміж. Я зрозуміла, що життя трішки складніше, ніж мені здавалося. Я почала розуміти і цінувати батька, який турбувався про мене завжди, хоч би й що. Почала розуміти, що у нього могли бути причини, щоб піти.

Найбільше мені відкрив очі на батька власний шлюб. У мене прекрасний чоловік, кращого годі і бажати. Та все ж і у нас ставалися важкі часи, коли хотілося піти. Це життя.

Стосунки з матір’ю суттєво зіпсувалися. Відтоді, як тато не допомагає нам, бо на його думку донька вже виросла, мати так і не працює. Я іноді їй допомагаю, але мені важко дивитися на те, що вона скоріш житиме погано, ніж візьме на себе хоч якусь відповідальність.

Остання велика сварка з батьком у мене була на першому курсі універу. Мати наговорила мені різного, а я все йому повторила слово у слово. У нього тоді народився син. Але я звичайно що не привітала.

Ми більше не спілкувалися, хоча моє навчання усі наступні роки він продовжив оплачувати. На випуск не прийшов. Та я й не кликала. Не покликала я його і на власне весілля.

Та от нещодавно я зрозуміла, що бачила багато в кого як складаються відносини з татом і точно можу сказати, що мій любив мене завжди. А я ніколи не цікавилася його життям. Мені захотілося виправити цю ситуацію.

Спочатку я йому подзвонила. Він відповів, але раптово просто поклав слухавку. Після цього на дзвінки вже не відповідав.

Я купила якийсь кекс до чаю і вирушила прямо до нього додому. В ту нову родину. Нова татова дружина привілася і провела мене на кухню. Батько ж зайшов лише через деякий час. Він не був радий обійняти мене. Дивився на мене, ніби питаючи, навіщо я тут.

Я сказала, що хотіла б знову спілкуватися. Хочу знати як його справи. І як син, тобто мій брат. Хочу щоб ми знову бачилися і були родиною. Але він мене перервав:

-Зоряночко, зірочка моя мила. Я теж хотів колись, та від того один біль. Я не переживаю за себе, але так, як ти страждала від кожної нашої зустрічі … Це все нестерпно. Я можу витерпіти все, але не маю мучити тебе, моє золотко. Це завжди приносило один біль. І все знову буде так само. Тож я вирішив відійти в бік, не тиснути, не шукати зустрічі. Так буде краще, повір мені. Я вже змирився. Ти змиришся також.

А потім він вийшов. Я ще якийсь час сиділа сама на чужій кухні. За стіною було чути, як з моїм братом роблять шкільну домашку. А я просто не могла встати.

Я думала тато ще продовжить нашу розмову чи хоча б сам проводить мене. Але згодом я сама встала, вийшла, зачинила за собою двері.

Наступного дня я знову перетелефонувала, хотіла пояснити батькові, що зараз все інакше і я його люблю. А отже наші зустрічі не можуть приносити жодних страждань.

Але він не взяв слухавку.