Ця історія певно здасться комусь смішною. Але мені не до сміху. От зупиніться на секунду і подумайте, що саме для вас зрада? Так ось, можливо я вас зараз здивую, але кожна людина відповідає на це питання по-різному.
Я б і не піднімала тут таких глибоко-філософських питань, проте, нещодавно я дуже добре усвідомила: те, що для одного зрада, то для іншого просто життєвий епізод.
Півроку тому в нашому будинку оселилася родина. Пара нашого віку і син погодка нашої донечки. Тому ми одразу почали спілкуватися. Не те, щоб багато. У мам з малюками часу не аби скільки, але якось на прогулянки разом виходимо.
Іра не працює і не працювала, для неї родина – єдине заняття і відповідальність. Я ж, ідучі в декрет, перейшла на вільний графік і роботу онлайн. Проте посаду таки зберегла. Тому ми з чоловіком оплачуємо послуги няні.
Бачимося ми з новою сусідкою не часто, раз на тиждень від сили. Не можу сказати, що близькі подружки. І ось одного разу зустрічаємося у дворі, а я бачу, що вона говорить зі мною дуже відсторонено. І вся занурена у свої думки.
І прямо запитала, чи щось не так. Вона довго ходила колами, казала, щось на кшталт “не знаю, чи саме я маю тобі про це сказати”. Мені вже й набридло ніби витягувати щось з людини. Але вже у ліфті, коли ми майже розійшлися по домівках, вона промовила:
-Зраджує тобі твій чоловік. Нажаль, бачила на власні очі.
А потім вийшла з гордо піднятою головою, ніби я тепер недостойна спілкування із нею.
Я не знала, що питати в чоловіка. Але звичайно, що ця ситуація точила мене з середини. День у день я дивилася на Василя і думала “Як? З ким? Навіщо?”.
Але якось Вася не витримав, зібрав мене всю у обійми і строго наказав:
-Кажи як є, що тебе турбує?
-Мені розповіли про твою зраду… – пробуркотіла я і відчула, як підступають сльози.
-Яку зраду? – викотив здивовані очі коханий чоловік.
-Не знаю яку. Якусь.
-Можеш сказати конкретно? Що і хто сказав? Мила, немає жодної зради. Хтось тобі нагло бреше! – продовжував розплутувати ситуацію чоловік.
-Сусідка наша нова сказала, що бачила твою зраду на власні очі, – говорила я, і з кожним словом почувалася все вільнішою, я була рада нарешті випустити свій біль.
-А що саме бачила Іра? – уточнював Василь.
-Вона не сказала…
Ми домовилися, що я спитаю конкретно, що саме вона побачила і ми вдвох це потім обговоримо. Але Іра поводилася вельми дивно. Заговорити з нею у дворі не вийшло, вона всіляко намагалася відійти від мене подалі. По телефону взагалі не відповіла.
Тоді Василь пішов прямо до них у гості, бо він вже почав вважати це нахабним наклепом і хотів притягнути Іру до відповідальності. Ірин чоловік не дозволив поговорити їм наодинці і взагалі злякався настрою, з яким Василь до них завітав.
Та Іра все ж знайшла в собі сміливість поговорити зі мною. Ми зустрілися у кафе. Я вже не вдавала з себе добру подружку чи сусідку. Сказала їй, щоб розповідала, про яку таку зраду мова.
Вона сказала, що бачила мого чоловіка з красивою білявкою в ресторані у минулу суботу. Просиділи вони там не одну годину. Я погортала соцмережі і показала фото. Іра підтвердила, так, саме ця білявка.
Мені стало смішно. Щосуботи у нас зустріч з дизайнеркою нашого майбутнього будинку. Зазвичай ми їздимо вдвох, але одного разу я була потрібніша доні і Василь поїхав сам. Ці зустрічі завжди на декілька годин.
Я спитала у Іри, а де і в чому вона побачила зраду. Іра ж втомлено відповіла:
-Ну якщо для тебе це не зрада… Я б ніколи не дозволила своєму чоловіку ходити ресторанами з гарними жінками.
Після цього вона пішла. Я більше ніколи не шукала з нею спілкування. Але іноді мені стає цікаво: вона дійсно так дивиться на світ чи просто хотіла зруйнувати мені шлюб, вдаючи дурненьку?
- Тепер ми з тобою житимемо по сусідству! – радісно повідомила Інесі старша сестра. -…
Людмила овдовіла рано. У тридцять п'ять років вона ховала чоловіка. Синові Васі тоді шість було,…
Валентина Сергіївна сиділа на жорсткій вокзальній лаві вже другу годину. Валіза, перев'язана старим шнуром для…
Юля сиділа на кухні та з задоволенням пила чай, що охолонув. Молодший, Мишко, якому було…
— Як це — я не лечу з тобою? — Антон розгублено стояв посеред кімнати,…
— Ти впевнена, що це не помилка, Віро? — прошепотіла Анна, нервово перебираючи ремінець сумочки.…