Коли син починає плакати, я перестаю контролювати себе і починаю нервуватися

У липні минулого року я стала матір’ю. Тяжка вагітність, складні пологи і ось наше щастя, на яке ми так довго чекали, вже з нами. І початок нашої боротьби за грудне вигодовування. У подробиці вдаватися не буду, але в результаті з двох місяців ми на суміші.

Весь той час, що ми боролися за грудне вигодовування, син часто і сильно кричав. Коли почали давати суміш, заспокоївся. Почав спати і частіше бути в настрої. Зробила висновок, що не наїдався. Але ці два місяці були схожі на каторги.

Я плакала щодня, кожне годування. Мені було боляче і водночас гидко від годування груддю. Дитина відчувала мій настрій і починала плакати теж. Я починала дратуватись від його плачу, психувати, кричати. Дитина починала ще сильніше плакати, це очевидно. І це замкнене коло я ніяк не могла розірвати.

Потім я почала звинувачувати себе і ненавидіти за те, що гидко годувати грудьми. Потім через те, що почала давати суміш. Всі ці перегони та нездорова агітація навколо за таке годування дитини. Начиталася в інтернеті статей про те, що якщо не годуєш, то ти не мати.

Нині три з половиною місяці синові. Я в ньому душі не чаю. Люблю просто безмежно. Він найкрасивіший і найулюбленіший для мене на всьому світі. Але як тільки він починає плакати, як тільки починає смикатися, коли я його присипляю в колясці або ліжечку, в мені ніби спрацьовує якийсь тумблер і я просто готова розчавити малюка, який кричить! Просто неконтрольований потік агресії, що охоплює мене від ніг до голови.

З чоловіком у нас стосунки відмінні. Що до народження дитини, що після. Кохання, порозуміння, гармонія, турбота та ніжність. Близькість теж нікуди не зникла, здавалося б, живи та радуйся життю. Тепло, світло, і мухи не кусають, як то кажуть. Чоловік, син, квартира, і все у ній.

Не потребуємо нічого. Так, іноді економимо, але діти дуже дорого обходяться, особливо ці памперси за космічну вартість. Але ж ні. Тільки трохи починаються капризи сина, і мені зносить дах.

Чому я написала, що себе боюся. Я розумію чудово, що син зовсім крихітка, і він не розуміє, якщо я йому говорю щось на кшталт «не кричи», «заспокойся». Але в нападі агресії можу ляснути по попі, по ніжці.

Накричати можу, а він лякається і кричить ще сильніше. Потім, коли заспокоюється всіма правдами і неправдами, я ніби вичавлений лимон. Ані сил, ані емоцій. Просто вся вигоріла. І починається самознищення. Починаю ревти, ридати, голосити. Люди мені страшно. Що я можу зробити ще?

До речі, п’ю вітамінний комплекс. Купила ще заспокійливі з надією, що я просто пережила стрес після пологів і таблетки мені допоможуть відновитися. Можете мене засудити і посварити, я вже все одно сама себе посварила, на чому біле світло стоїть, але все без пуття.