Мені 35 років. В особистому житті я не дуже щасливий. У 25 одружився, народився син. З дружиною прожили кілька років, потім вона зрадила мені, розійшлися. Нині живе із сином в іншій країні. Довго переживав усе це. У результаті просто став сам собі жити.
Були тимчасові зв’язки, захоплення. Два роки тому з’їхався з жінкою, разом орендуємо квартиру, маємо спільний побут. Жодних планів одружитися з нею у мене немає. Вона в курсі та згодна з таким станом речей. Нам зручно, але ця не та жінка, з якою я хотів би побудувати сім’ю. Я звик бути з нею поруч, але водночас сам собою.
Два місяці тому до нас прийшла дівчина. Їй 28 років, я одразу звернув на неї увагу. Вона дуже гарна зовні. Довго не наважувався з нею заговорити, але у результаті натрапив на випадок. Вона дуже приємна у спілкуванні. Я став дізнаватися її краще, і вона стала мені подобається дедалі більше: добра, чуйна, скромна.
Водночас в неї відчувається характер, принципи. Ми живемо недалеко одне від одного, і я почав підвозити її вечорами з роботи. Запропонував допомогу по будинку, дещо полагодити, вона погодилася.
Чоловіка у неї не стало два роки тому, вона живе сама і виховує доньку. Три рази був в гостях ненадовго, лагодив. Кожна хвилина з нею гріє душу. Дізнався, що вона ні з ким не зустрічається, на питання чому, відповіла, що не хоче бути з ким потрапило, просто так.
Я не знаю, що робити в цій ситуації. Зраджувати подрузі, з якою живу, я не хочу, це підло. Але й відходити від неї в нікуди, руйнувати все, чи є сенс? Адже я навіть не знаю, чи подобаюсь цій дівчині, чи є в мене шанс.
Вона молодша за мене, дуже красива і розбірлива. Та й видно життєві обставини залишили відбиток у її житті, навряд чи вона захоче стосунків зі мною, адже об’єктивно я нічого не досяг у 35 років. Тим більше я чесно зізнався, що у мене є подруга.
Мучуся в душі, до неї тягне, як магнітом, шукаю зайвий привід поспілкуватися, хоча це нічого не дасть. Допоможіть порадою, що робити в цій ситуації?
- А що ж ви їсте? – поцікавився здивований тесть. - Ну, сир, йогурт, -…
Субота Віри скінчилася, навіть не встигнувши розпочатися, — зрозуміла вона десь о пів на дев’яту…
Кухонна тиша була для Діани наче ліки. Вона повільно, чашка за чашкою, витирала чистий посуд…
Ніна Іванівна прокинулася від того, що за вікном голосно каркнула ворона. Вона лежала ще кілька…
Сусідка Ніна Павлівна, наче тінь, з’явилася біля хвіртки, саме коли Аліна ставила важкий пакет із…
— Я їй так і сказав: Галино Петрівно, та ви б його одразу на голову…