Він був сім років приватним підприємцем, мав власний бізнес, а тепер працює в офісі “на дядю”

Історія моя проста і нехитра. Познайомилась із хлопцем, закохалися одне в одного, живемо разом уже півтора року. І все було добре.

Він був сім років приватним підприємцем, мав власний бізнес невеликий, але дуже прибутковий — вузька сфера збуту, ексклюзивний продукт. Тож коли ми познайомилися, він був бізнесменом середньої ланки. Бізнес був останнім часом на віддаленні, бо основний ринок збуту — одна із країн СНД.

Останнім часом почалися з його боку розмови про весілля та дітей. Відчувається, що йому хочеться більшої серйозності, став більше звертати увагу на бізнес, вирішив розвивати його і тут (в іншій сфері).

А паралельно в цей час вирішив влаштуватися менеджером із продажу. Тимчасово. І це ніби тимчасово вже рік триває, а бізнес так і не розвивається.

До професії, як такої, у мене претензії немає. Але людина я амбітна, сама доросла за той рік до провідного спеціаліста і то, отримавши певні плюшки від роботи, я піду у свій бізнес, благо, можливість є. Тому що я прагну рости, а робити це працюючи “на дядю” складно.

А от молодик, виходить, рости не хоче. Хоч і спочатку все було навпаки: він весь у бізнесі, ніякої найманої роботи, а я бізнесу боялася і думала про офісну роботу.

Зараз його все влаштовує. Зарплата не найнижча у нього за рівнем регіону. Колеги йому подобаються. Але розвитку ніякого, гроші не такі, щоб розслабитись (менше ніж 25 тисяч). Хочеться будувати родину, купити власний дім з ділянкою, але як це робити, якщо чоловік з власного бізнесу йде в офіс.

Але сама людина добра, ідеальний сім’янин та майбутній батько. Але це робота. Мене це гнітить. Йому за тридцять, мені під тридцять, дітей немає, ні спільних, ні від колишніх шлюбів. А амбіції є. Хочеться більшого.

Як заспокоїти себе? Як змиритися з тим, що з бізнесу він пішов у найману роботу та задоволений? Як прийняти для себе те, що я тягтиму його вгору, а не навпаки?