– Коли тебе викликають до директора ти відпрошуєшся з роботи, і ввечері теж не йдеш, а лежиш і відпочиваєш, і на наступний день у тебе настрій хороший. – Так ти це робиш, щоб я відпочила?? — ошелешено вигукнула жінка.

Аліна втомлена йшла по тротуару до школи. Її знову викликали до директора: втретє за цю чверть.

Довелося попросити напарницю підмінити її увечері на складі. Вони часто виручали одна одну, оскільки для обох упаковка товару в інтернет-магазині просто підробіток.

Гроші платили невеликі, але за кожен відпрацьований тиждень без затримок, та й робота в принципі нескладна. Нескладна так, але коли це третя робота, то будь-яке зайвий рух виснажує.

Аліна йшла і навіть трохи раділа тому, що її викликали в школу. Привід для радості, звичайно, сумнівний, але для жінки це можливість відпочити. Як вона втомилася від нескінченної гонитви за грошима і від боротьби за виживання.

Через три місяці вона повинна виплатити кредит і одним платежем стане менше. Це надавало сил. Аліна пообіцяла собі, що після останньої виплати вони підуть з Льошкою в піцерію і відзначать цю подію. Вони заслужили свята – цілий рік відмовляли собі багато в чому, щоб розрахуватися з кредитом, який взяв колись чоловік.

Льоша зустрів її на ґанку, взявшись за руки як одна команда, вони пішли слухати скарги директора. Аліна заздалегідь знала все, що вона скаже і про навчання, і по поведінку.

– Ваш син, – директор багатозначно поглянула на маму, – назвав однокласника поганою вівцею! І це коли той стояв біля дошки та відповідав. Звідки він знає такі вирази? Як ви вдома висловлюєтеся?

– Це не вдома, це він в школі навчився, – стомлено відповіла мама.

– Взагалі, поведінка Олексія жахлива: вчителям грубіянить, однокласників задирає, співає пісні на уроці, шарудить фантиками, входить в туалет, повертається.

– Я поговорю з ним, — Аліна стиснула під столом руку сина.

– Аліно Андріївна, ви ж за цю чверть третій раз в цьому кабінеті! Далі, що буде? Попереду середні класи, з ним ніхто там няньчитися не буде.

– Я розумію.

– Що ви розумієте? Вам легко міркувати: ви залишаєте дитину на продльонці до 19 годин, і приводьте, тільки шкала відкривається. Вихованням вашого сина займається школа!

– Вікторія Вікторівна, ми живемо удвох, у нас нікого більше немає. Я працюю на трьох роботах, тому що іпотека і кредит, який взяв покійний чоловік. Так вже вийшло, що його самого немає, а кредит є. У мене один вихідний день і те не завжди повністю – якщо пропонують підробіток, погоджуються. Кручуся як можу, аби прогодувати нас двох.

Льоша все це розуміє і не просить у мене нічого зайвого. Я намагаюся більше з ним розмовляти, але не завжди вистачає на це сил. Розумію, що це моя відповідальність, але відправити його в школу голодним і в коротких штанях не можу, тому доводиться багато працювати. – Цього говорити Аліні не треба було, але якось вирвалося, накипіло.

Директор змовкла. Вона ніби помітила втому сидячої напроти неї жінки, і її тьмяні, зібрані в простий пучок волосся, і опущені плечі. Стало шкода її та, трохи пом’якшивши тон, вона додала:

– А головне – Олексій же вчиться добре, з навчанням ніяких проблем немає. На районній олімпіаді третє місце зайняв, у творчих конкурсах бере участь. Хороший хлопчик, тільки поведінка страждає. Ви зрозумійте мене, я не можу не реагувати на скарги. Вчитель з ним не справляється, інші батьки скаржаться. Зараз же в учителя прав менше, зате будь-яка дитина в навчальний процес готова влізти. Ось і доводиться вас викликати, тому що після таких розмов поведінка Олексія стає кращою.

– Я розумію.

-Добре, не буду вас більше затримувати. Поговоріть вдома ще раз, розберіть все. Упевнена він зрозуміє, він же розумний, тільки поведінка кульгає.

— Добре, поговорю.

— А ти не розчаровуй маму! – Директор звернула до хлопчика строгий погляд, голос її став жорсткіше – Поводься добре, у мами й без тебе турбот вистачає!

Хлопчик кивнув, Аліна встала з-за столу, розуміючи, що розмовний кінець настав.

– Запрошуйте наступних, будь ласка. Усього найкращого.

– До побачення.

Мама з сином вийшли зі школи. Аліна з задоволенням вдихнула прохолодне осіннє повітря: останні дні жовтня, невдовзі похолодає, а поки досить тепло вдень.

Що ж зараз вони прийдуть додому, заодно і поговорять. Не дуже хочеться читати повчання – на це теж потрібен ресурс, але як нормальна мати, напевно, вона повинна.

– Льош, ти мені скажи, що трапилося? Торік я навіть на батьківських зборах жодного разу не була, а цього року в школу як на роботу схожу.

– Нічого, мамо, – син штовхав камінці.

— Може, класна придирається? Хлопці травлять?

— Ні, все добре. І хлопчики у нас нормальні й Олена Львівна хороша, коли ми її не злимо.

– Ну, а що тоді? Я не розумію, поясни, будь ласка, – вона зупинилася і вона поглянула сину в очі.

— У вересні у нас був класний час, і Олена Львівна говорила, що дітям треба давати відпочинок. Коли тебе викликають до директора ти відпрошуєшся з роботи, і ввечері теж не йдеш, а лежиш і відпочиваєш, і на наступний день у тебе настрій хороший.

– Так ти це робиш, щоб я відпочила?? — ошелешено вигукнула жінка.

– Так. Мамо, я накопичив грошей і купив морську сіль і піну для ванни, я в рекламі таке бачив. Вчора в їдальні пиріжки з повидлом давали, а сьогодні булочки. Я не з’їв, все в рюкзаку лежить. Давай прийдемо додому смачний чай поп’ємо, а потім ти у ванній полежиш.

– Син, – втираючи сльози прошепотіла Аліна – Який ти у мене став дорослий і дбайливий! Ти вже справжнісінький чоловік! Давайте поп’ємо чай, а потім я полежу у ванній. Це ти дуже гарно придумав. Дякую тобі величезне.

Аліна звісно пояснить йому, що бешкетувати в школі не краща ідея, і що скоро вона розраховується з одним кредитом і залишиться тільки іпотека. Пообіцяє сину, що потім вони виберуть день, коли будуть просто відпочивати та нічого не робитимуть, навіть уроків.

А поки вона тримає за руку свого маленького великого Чоловіка і йде пити чай з пиріжками …

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?