Коли тітка дізналася, що я у свої 17 стала власницею двох квартир, одразу примчала в гості, бо вже мала до нас пропозицію

Моя мама, ще молодою, переїхала з села до обласного центру. На той час це вважалося якоюсь дикістю: залишити рідну домівку, господарство, родичів, сусідів і проміняти все це на життя в тісній коробці з малознайомим хлопцем і тотальною плутаниною в майбутній долі. Але тоді вона свій вибір зробила.

Зараз їй за 50 і, як ви можете зрозуміти, шкодувати їй немає про що. Так, на жаль, доля піднесла їй безліч уроків та випробувань. Але це нормальний життєвий процес і загалом мама, я вважаю, впоралася з ним на «відмінно». Наприклад, зуміла виростити мене без допомоги батька, який занадто рано пішов від нас. Не було жодного розлучення, у всьому провина тривала хвороба. Щось генетичне…

Тим часом мамина старша сестра, моя тітонька, влаштовувала своє життя. Ну як сказати. Наречені всі були, звісно, ​​місцеві. Адже вона переїжджати відмовлялася.

І ось, будучи найбажанішою нареченою на селі, їй якось не надто хотілося раніше, ніж треба розлучатися зі своїм статусом. З цієї причини заміж вона вийшла пізно, добре хоч встигла сина народити. А чоловік, не витерпівши характеру «королеви з глибинки», згодом пішов із сім’ї.

Ішов час. Після важкої втрати батька квартиру вирішено було оформляти на мене. За фактом усім командувала, звичайно, мати. Але в паперовому плані житлова площа була за мною.

Я росла, навчалася і взагалі непогано справлялася зі своїми обов’язками. Часто ми з гуртом їздили за кордон виступати на різних конкурсах: з 5 років я займаюся танцями, тож можу похвалитися спогадами з інших країн та кількома престижними нагородами.

Так от, нещодавно бабуся по батьківській лінії вирішила зайнятися своїм заповітом. А оскільки я її єдина онука, квартиру свою, ясна річ, вона вирішила залишити мені. Приємно, звісно, ​​дуже. Не те щоб я особливо зараз потребувала, нехай краще доживе до 100 років. Але самі розумієте, вже вирішила так вирішила.

І в моєї тітки з цього приводу відразу ж народився «геніальний» план. Вона, бачите, усвідомила, що в місті життя відкриває нові перспективи, а, отже, і її синочку воно підійде. Кілька разів тітка приходила до нас у гості з подарунками та сувенірами. А потім нарешті поділилася планами.

Виявляється, непогано б нам усім трохи згадати про своїх родичів, допомогти їм. Відповідно, за її словами, ідеально було б вчинити так: мене відправити до бабусі по батьковій лінії і залишити там на якийсь час допомогти старенькій. Вона ж свою квартиру мені хоче віддати.

А мій двоюрідний брат, якого я бачила від сили разів зо три, переїде до нас додому. І поживе із моєю мамою. А заразом дізнається, чим життя в місті відрізняється від сільського. Набереться досвіду, так би мовити.

Як ви вже зрозуміли, план просто шикарний. Мама у мене має дуже м’який характер і одразу ж поспішила з сестрою погодитись. А тітка, як і раніше, не соромлячись цим скористалася. Але мій характер, певне, від тата. Я бабусю, звісно, ​​люблю. Але зараз у мене зовсім інші плани, і переїзд до них зовсім не входить.

Тим більше, я чудово розумію, що матері тепер загрожує. Постійно обслуговувати рідного племінника, готувати йому та прибирати в кімнаті. Хоч і кажуть, що сільські діти набагато більш роботящі, ніж міські, саме цей випадок відрізняється від переважної більшості. У “королеви області” і син – принц.

Тепер мені треба якимось чином відмовити маму від поспішно прийнятого рішення і взагалі навчити її хоч іноді не погоджуватися зі своєю сестрою. Справа, звичайно, не з легких, але що вдієш.

Терпіти таке ставлення жодних сил не вистачить. Я вже висловила свою думку так, що на мої дзвінки тітка перестала відповідати. Але мама вперто стоїть на своєму.

Допоможіть порадою, як на неї вплинути? Адже зрозуміло, що якщо все залишити на своїх місцях, скоро я буду змушена збирати речі. Якось нечесно виходить. Та й крім того, тепер мені вже важливо поставити тітку на своє місце. Нахабство, як кажуть, друге щастя. Ну от і подивимося, хто з нас у житті щасливіший, я чи вона!

Related Post

Я почула, як на кухні побрязкують тарілки. Це точно було не сном – чітко пам’ятаю, як стягувала ковдру з голови і прислухалася, завмираючи від жаху: невже забрався злодій ?! Балкон у мене засклений, але секція з сіткою відкрита, якщо прорвати сітку – теоретично, можна і влізти, а двері не замкнені. Але кроків не булоЯ почула, як на кухні побрязкують тарілки. Це точно було не сном – чітко пам’ятаю, як стягувала ковдру з голови і прислухалася, завмираючи від жаху: невже забрався злодій ?! Балкон у мене засклений, але секція з сіткою відкрита, якщо прорвати сітку – теоретично, можна і влізти, а двері не замкнені. Але кроків не було

Це було буквально вчора ввечері. Статут за день, я вирішила лягти спати раніше, але заснути толком не вийшло – лежала в напівдрімоті, то спливаючи, то вибираючись. І раптом почула, як

Віртуальне життя настільки поглинуло мене, що я не можу повернутися до реальногоВіртуальне життя настільки поглинуло мене, що я не можу повернутися до реального

Моє життя перетворилося на фарс. На цей момент мені 35 років і я самотня. Стосунків справжніх у мене ніколи не було. У школі мене гнобили через криві зуби, зайву худорлявість

Але зараз я мучусь у безсонні з думками про те, що можливо саме зараз він спить з нею, доки я самотньо плачу вдомаАле зараз я мучусь у безсонні з думками про те, що можливо саме зараз він спить з нею, доки я самотньо плачу вдома

Мені 20 років, навчаюсь в інституті. Знайомі були з цією людиною заочно. Він працював там. Дуже рідко перетиналися із загальними знайомими у компанії. Якоїсь миті я зрозуміла, що він мені