Коли Вітя грав у схованки, він знайшов під ліжком чиїсь ноги

Мій батько в дитинстві жив в маленькому селі з батьками. У них був великий, хороший цегляний будинок. Я теж народився в тій хаті, але зараз живу в місті. А батько залишився жити в тому будинку один: батьків він давно поховав, мами теж не стало десять років тому. Батько не захотів переїжджати, каже, що багато хороших спогадів у нього з цим будинком, крім одного.

Він розповів мені історію, яка трапилася з ним, коли йому було років десять. Вітя (так звуть мого батька) залишився вдома зі своїм другом Вовкою одні вдома. Були осінні канікули, а батьки пішли на роботу.

Хлопці сиділи вдома, на вулиці дощ, бруд. Ось мій батько і запропонував Вовці в хованки в будинку пограти. Шукали по черзі. Прийшла черга Віті, він почав говорити, як годиться в грі. – … хто не сховався – я не винен – ​​сказав Вітя і побіг шукати товариша.

Будинок великий, сховатися можна де завгодно. Але чомусь Вітя припустив, що Вовка сховався в батьківській спальні. Батьки суворо забороняли заходити в цю кімнату. Ви ж знаєте ті типові кімнати часів Радянського Союзу, в які не можна було заходити?

У таких кімнатах завжди був ідеальний порядок і чистота, все повинно стояти на своїх місцях, покривала застелені без жодної зморшки, на столі стоять статуетки рибок і конячок …

Ось Вітя забігає в спальню і бачить, як хтось під ліжко лізе, тільки ноги в теплих шкарпетках стирчать.

– Хто не сховався, я не винен! – крикнув Вітя і схопив спритника за ноги. – Зловив! – вигукнув Вітя.

Вітя щосили тягнув за ноги, але у нього не виходило витягнути того, хто ховався під ліжком.

– Чого кричиш? – чує Вітя і повертає голову на вихід з кімнати. Там стоїть його товариш Вовка в подиві. Від жаху Вітя випускає з рук чиїсь ноги, і він з товаришем з криком вибігають з кімнати. А ноги вислизають миттю під ліжко.

Хлопці закрили двері і підставили під ручки два стільці. Сіли вони на ці стільці і мовчать. Вітя думає: «Ноги як ноги, нічого незвичайного. Може це злодій пробрався? »

– Давай відкриємо двері і перевіримо, раптом злодій? – запропонував Вітя. – Ну, гаразд – невпевнено відповів Вовка. Вони відсувають стільці, відкривають двері і заходять в кімнату.

Кімната була порожньою. Відразу побігли до ліжка – там нікого. Перевірили шафа, за шторами – і там порожньо. Вітя підбіг до вікон – всі вікна закриті і заклеєні віконною стрічкою. Весь інший час хлопці просиділи на ганку, в очікуванні батьків.

Через пару днів Вітю похрестили. Не знаю, чи вплинуло це, але більше з моїм батьком в будинку нічого не відбувалося. Тільки в хованки він там більше не грав.