Мені 35, я абсолютно здорова, красива, зробила непогану кар’єру і зустріла кохання у листопаді минулого року. Підсумком чого стала перша в моєму житті вагітність і розуміння, що герой мого роману має класичний набір чоловічих вад. Ще й зраджує. Куди ж без того.
З усім тим, як і багатьом прогресивним дівчатам за 30, що встигли сповна насолодитися радощами вільного життя і стати не дуже обмеженими фінансово, ідея народити і ростити дитину самій, здавалася мені цілком позитивною.
Все пішло не так під час пологів. Зі мною забули обговорити їхній план. Або я, піддавшись вагітності, забула обговорити його з лікарями. Після півторагодинного пекла на живіт тобі плюхається маленька фіолетова грудочка, яка насилу фокусуючись, уважно дивиться тобі в очі.
І в цей момент замість очікуваного щастя та сліз радості, тобі раптом стає, неймовірно шкода, і цього маля і себе. Ви раптом опиняєтеся в цьому незатишному Світі одні, ще чужі, але волею доль, вже притиснути животами одне до одного.
А потім я почала годувати й щоразу відчувати від цього гострий біль. І жоден з модних консультантів із грудного вигодовування не допоміг. А ще протягом цього ж терміну я хронічно не висипаюся. У дитини трапилися кольки, і вона часто плаче по кілька годин без перерви. І в якусь мить я зрозуміла, що не хочу перебувати в цьому.
Отже, якщо нічого не зміниться, то у 2 місяці я прийму рішення про продовження або припинення грудного вигодовування, бо терпіти цей біль немає жодних сил. У 3 місяці (час, коли у дітей проходять кольки) прийму рішення про продовження декрету або вихід на роботу. Якщо оберу працювати, то найму двох нянь на 16-20 годин на добу плюс допоможе бабуся.
Спить чи посміхається вона, моє серце зав’язується у вузлик від ніжності, бажання дбати та дарувати їй найкраще, що тільки може бути у цьому житті. Але коли вона не спить, коли плаче без кінця, щось змінюється. Тоді мені хочеться зробити що завгодно з нею, аби не слухати більше ці звуки. Я виявилася не готова. В мені зовсім недостатньо кохання, терпіння, а самопожертва, здається, взагалі відсутня.
Має рацію тато, який іноді заходить нас відвідати, що це жахливо цинічно говорити й переконувати дівчат, що народжувати — чи не найважливіше в їх житті, і обов’язково треба це робити.
