Ще зовсім нещодавно моя свекруха на руках мене ледь не носила. Коли вона дізналася про те, що я вагітна, мене просто обдаровували подарунками, не смикали щоб щось допомогла і взагалі відносилися як до фарфорової вази.
Я тоді звісно їм сказала, що я вагітна, а не хвора, тому мене можна будити, можна просити щось допомоги, все можна. Свекруха послухала і зробила по своєму. Дійсно нічого такого важкого вона мене не просила.
Але почалися прохання типу приготуй, принеси, по бери, віднеси. На 8-9 місяці я так розпухла, що оте принеси і подай виллялося мені в серйозні проблеми з венам на ногах.
Коли мені треба було відлежатися, ванночки поробити, то мене вже не боялися підривати і казати що мені треба ходити, це корисно і все таке.
А ще мене змушували їсти, багато, дуже. На початку вагітності свекруха майже не з ложки годувала мене, казала що це вітаміни, корисно для дитини. А потім, коли ми разом з нею сходили на одні курси, всього на 1 заняття, виявилося що в мене надто великий живіт.
Це вона доречі так вирішила, і на мене морально почали тиснути для того щоб я не їла. Звісно їжу ніхто не ховав, але після слів куди тобі, і так он рознесло, не те що їсти, жити не хотілося.
Коли я народила сина і трішки прийшла до тями, мені стало значно краще. Тепер я могла собі дозволити фізичні навантаження, вправи, зарядку, дієту.
Почувала себе краще, адже стала набагато худішою. Але коли сину виповнилося 8 місяців я знов завагітніла. Тепер я не знаю що робити. У нас є можливість виростити дитину, ми не бідні, є гроші ,чоловік добре заробляє, але я не знаю чи зможу.
Я себе ненавиділа коли ходила з животом. Я не позичу знову переживати ті ж самі емоції. Але я не можу позбавитися цієї дитини. Як прийняти рішення. Я тільки на 2 місяці, а мені вже здається що я стала як слон, некрасива, неповоротка, що в мене пігментні плями, синці, напухші ноги.
Я нікуди не вміщаюся і треба сидіти вдома. Я боюсь зненавидіти дитину ще до того як народжу її.
