Коли я намагаюсь піти від свого хлопця він мені життя не дає, переслідує й вимагає назад весь одяг, що купував мені і гроші що давав мамі на лікування моїй

Хочу розповісти вам свою історію і запитати поради!
Познайомилася я зі своїм хлопцем на море, коли мені було 17 років, на літніх канікулах ми поїхали працювати з подружкою, вийшли після роботи гуляти подружка зустріла свого знайомого, а з ним був мій нинішній хлопець.

Так ми і познайомилися з ним в чужому місті, хоча самі ми земляки. Він взяв у мене номер і ми почали спілкуватися, виходити щодня гуляти після роботи.

Потім любов, відносини, почуття. Восени, повернувшись додому, у мене почалося навчання, а вихідні я проводила з коханим.

Так поступово ми почали жити разом, все було настільки ідеально, аж не вірилося. Я так закохалася.

Восени він поїхав до Києва на півтора місяця, повернувся перед новим роком. Ми так нудьгували одне за одним, сходили з розуму просто.

Після приїзду десь місяць було все нормально. Але потім він вперше під час сварки сильно нагримав на мене.

Якщо раніше він не дозволяв собі цього, то тепер не вагається. Раніше він міг замахнутися і то налякати але в цей раз не пасував.

Я пробачила, при подальших сварках це продовжувалуся, я все прощала.

Потім не витримала і влітку поїхала працювати в місто де ми познайомилися. Він погрожував, обзивав, вимагав подарунки назад.

Потім по хорошому благав повернутися і я знову пробачила, а далі це стало традицією.

Я кожен рік тікаю влітку (в прямому сенсі адже під час кожної сварки він ховав речі мої і не пускав додому) а він знаходить і я повертаюся.

Так триває вже 4 роки, він ніби й любить але при кожному розставанні обзиває та переслідує.

Таким чином намагаючись повернути мене, а потім як ні в чому не бувало. Він не відпускає мене до подружок, а якщо вийду це закінчується сваркою.

Якщо йду від нього життя не дає, переслідує й вимагає назад весь одяг, що купував мені і гроші що давав мамі на лікування моїй.

Взагалі це четвертий рік жаху життя з ним, я хочу піти, втекти, але я кохаю його, або звикла, загалом я вже не знаю.

Мені здається, що він хворий, я просто боюся що якщо не піду, то він одного разу щось зробить, а якщо піду, то не дасть життя. Буде приходити додому. А мамі нервувати зараз не можна. Що робити?