Коли мені зустрівся мій майбутній чоловік, здавалося, що це любов з книг. Друга половинка, ідеальний збіг, феєрверки емоцій. Відбувалося все при досить трагічній події – важко вмирала моя бабуся, я їздила до неї піклуватися та дбати щодня. До всього квартирна хазяйка попередила про раптове припинення оренди, її син влаштував особисте життя і йому терміново знадобилося окреме житло.
Бабуся померла за день до мого переїзду. Нову квартиру я знайти так і не встигла, з орендою в той час в нашому місті було непросто. До того ж гострий стан горя придушив абсолютно. Квартиру знайшов мій Герой, на той момент ми ще були на стадії флірту.
У той же день він переїхав до мене, спочатку нібито щоб не залишати мене одну, а потім просто не став їхати. Спочатку все вирішував він як краще для нас.
Зовні все було ідеально.
Я закохалася, Герой абсолютно відбивав мої думки з дзеркальною точністю. Називав Ідеальною.
Турбота полягала в забезпеченні і створенні побутового комфорту. Здавалося щастя триватиме вічність.
1 травня буде 10 років нашим відносинам, а сьогодні 2 місяці як ми з дитиною ховаємося від загроз нашого тата в чужому маленькому містечку і здригаємось від раптового стуку в двері. Як же вийшло, що ідеальний Герой виявився маніпулятором і тираном?
І я не можу пояснити і взагалі згадати як жила весь цей час? Як пропускала образливі і неприпустимі удари по своїй психіці? Як втратила себе, намагаючись відповідати нереальним і суперечливим вимогами до ідеальності? Отримуючи за це нещадні удари по психіці і не тільки?
Закінчилося б плачевно, якби не форум про знущання в сім’ї. Так я дізналася про соціопатів і переверзних нарцисах. Про те, що є люди без діагнозу, але з серйозними особистісними патологіями: нездатні любити, співпереживати і жаліти. Вважаю, що з цією темою поверхнево повинна бути знайома будь-яка жінка. Попереджений, як то кажуть.
А мораль історії в тому, що немає ідеальних людей і відносин. Люблять за недоліки, без умов, всупереч.
Зараз збираю себе по осколках і починаю нове життя. Неідеальне. Але своє особисте.
