Я подзвонив їй через 5 років. Як не дивно, але вона навіть не змінила номер, як ніби чекала. Коли вона взяла трубку, мене всього кинуло в холод. По голосу вона була така щаслива. На тлі сміялися діти.
Після її «Алло» я втратив дар мови. Я не знав, що сказати. Я був радий за неї, але в той же момент розривалося серце. Тоді, 5 років тому, вона говорила, що буде любити мене завжди. Я сміявся над нею, і говорив: «Ти зустрінеш ще своє щастя».
Хоча всередині розумів, що вона не бреше. Але тоді я все одно від неї пішов. Після того, як вона знову сказала «Алло», я скинув трубку. Міцно стиснув телефон в руці.
Прийшло смс. Вона написала: «Привіт! я чекала твого дзвінка. Дуже сподівалася почути твій голос. Але ти злякався, як і тоді. Тепер я сміливо можу вимкнути цей телефон. Я знаю, навіщо ти дзвонив. Дізнатися, чи люблю я тебе. Так люблю. Я не збрехала тобі тоді».
Я спробував їй передзвонити, але номер був недоступний. Дзвонив на наступний день, дзвонив потім ще і ще. Кожен день. Намагався її знайти. Але як слід прохолов.
Зараз мені 39 років. Я один. У мене немає ні дитини, ні кошеня. Тільки все той же номер, що і 15 років тому. Раптом вона подзвонить.
Цінуйте тих, хто поруч, зараз, а не потім!
