Мама виховувала мене сама, тому жили ми завжди дуже скромно. Спочатку все було добре, але з віком у неї з’явилася гостра заздрість до тих, хто живе краще. Як тільки я закінчила навчання, одразу влаштувалася на роботу. З першої зарплати потішила маму новою гарною сукнею, та походом до шикарного ресторану. Почала купувати її улюблені продукти. А з першої премії відправила маму до Буковеля.
Коли я познайомилася із Сергієм, мама його одразу ж схвалила, як майбутнього чоловіка. Насамперед, через гроші.
– Машина хороша, квартира є, зарплата стабільна. Будеш з ним щаслива, доню, – сказала мама.
Коли ми одружилися, мама почала ходити до нас щодня. А як приходила, заглядала в холодильник.
– І сирок дорогий, і шинка, і заморські фрукти у вас тут! А багатий зять не хоче тещу смачненьким пригостити? – Запитувала моя мати, вивчаючи полиці холодильника. Мій Сергій був зовсім не жадібний. Спочатку він дивувався, але із задоволенням пригощав тещу делікатесами. Однак, мамині забаганки на цьому не закінчувалися.
– Мені ось вечорами чогось смачного хочеться. Є в мене і картопля, і сало. Але я стара, мені шкідливо. От би чого легенького перекусити перед сном, – зітхала мати.
І ми наповнилили для мами цілі сумки фруктами, сиром, дорогими морепродуктами. Але мама чомусь була невдоволена, навіть коли отримала бажане.
– Ну що ти, мамо, сумуєш? Чого ще тобі хочеться? – Запитувала я.
– Та що ж це я вас об’їдаю, – зітхала мама.
– Але все-таки, щось тебе засмутило, – наполягала я.
– Ні, не засмутило. Ти мені тільки скажи, а тістечка ви будете їсти, коли я піду? Спеціально чекаєте? – з нещасним обличчям запитала вона.
Мені було ніяково перед чоловіком. Я вже й не розповідала йому, що мати знахабніла, вже і косметику в мене випрошувала, яку він мені дарував. А Сергій купував мені все дуже дороге, та якісне. Даремно я потурала такій поведінці матері, адже згодом вона перестала навіть просити. Вона просто брала те, що їй потрібно, супроводжуючи це жартами, а то й докорами. Мовляв, у дочки є, а в неї немає – несправедливість!
Як ми раділи, коли в моєї мами з’явився чоловік. Ось тепер Василь Васильович закриватиме всі потреби коханої жінки, і вона від нас відстане. Якось мати сказала, що прийде до нас у гості зі своїм чоловіком. Сергій замовив шашлик, купив добрі напої, а я приготувала те, що любить моя мама.
Василь Васильович нам сподобався, особливо те, як він ставився до своєї коханої жінки. Ми весело посиділи за столом, чоловіки порозумілися. Все було добре, поки мама та її обранець не розпочали діалог прямо при нас.
– Васю, сирок тобі сподобався, візьмемо додому? – запитала моя мати.
– Гарний сир, беремо, – відповів Вася, витягаючи вгору великий палець руки.
– А креветки? – продовжила мати, не помічаючи наших із Сергієм поглядів.
– Беремо. Зятю, а напої в тебе ще залишилися? – поцікавився Василь Васильович у Сергія.
Мій чоловік підтвердив, що останнього, на жаль, більше не має. Гість наш помітно засмутився, навіть насупився. Так демонструють образу маленькі діти, коли щось їм не до вподоби. Моя мати помітила, що у її коханого зник настрій і почала щебетати. Вона пропонувала йому то шинку забрати, то тортик, але Василя Васильовича більше нічого не тішить. Сергій мовчав доти, поки теща не спитала свого коханого, що йому подобається з парфуму Сергія.
Отут мій чоловік і обурився. Він твердо заявив, що більше такого неподобства не дозволить. А моя мама розплакалася і почала збиратися додому. Ні мої вмовляння, ні пояснення чоловіка не заспокоїли її. А Василь Васильович ще й присоромив нас, мовляв, до чого ми його кохану жінку довели.
Вийшли гості від нас, а я так і лишилася стояти біля дверей. Думала, чи бігти за матір’ю, чи залишитися вдома, як наполягав чоловік. Ось тільки зрозуміла я, що за двері вони вийшли, але так і залишилися в під’їзді, щось обговорюючи.
– Ох, Васю, а сумку з сирком і креветками я так і не забрала! – сказала моя мати.
– Ну ти що, а чим ми ласувати сьогодні будемо? – обурився її співмешканець.
– Ти, Васю, не хвилюйся, пару днів перечекаємо, нехай поки вину дочка відчує, – заспокоювала мати Василя.
Далі ми нічого не чули, бо гості вже вийшли із під’їзду. Я розплакалася, а Сергій замислився. Наступного дня він твердо заявив, що більше мою матір та її Василя у нас у домі він бачити не бажає. А щоб я не відчувала себе винною, він переводитиме тещі невелику суму грошей щомісяця.
Свою обіцянку Сергій виконав. Мама ображається на нас і досі. Однак, гроші охоче приймає вже котрий місяць. Я розумію, що яка б вона не була, вона моя матір, але її нахабність переходить всі межі. Можливо, колись ми й почнемо спілкуватися, але на наших умовах. Можливо, це жорстко, але справедливо!
