Коли я вночі пішов попити води, почув як Макс плаче в своїй кімнаті

Антон і Аня запросили мене на святкування річниці свого весілля. Ми добряче погуділи. Годині об одинадцятої ночі гості розійшлися, а мені запропонували залишитися на ніч, так як в моєму стані алкогольного сп’яніння за кермо мені сідати було ніяк не можна.

Хлопець я холостий, вдома мене ніхто не чекав, тому я погодився залишитися.

– У нас часто вночі світло вимикають, якщо будеш вставати, будь уважніше, а то малого іграшки по всій квартирі розкидані. Не убийся – попередив мене Антон перед сном. Аня дала мені постільну білизну і я попрямував до кімнати спати. Хоч я і сильно втомився після гулянки, але заснути ніяк не міг, мабуть було занадто багато вражень.

Коли до мене прийшов мій довгоочікуваний сон, він мене не порадував: мені снилися якісь кошмари. В кімнаті було дуже душно, не дивлячись на те, що вікно було повністю відкрито. Через пару годин після неспокійного сну я прокинувся через сильну спрагу. Заснути я ніяк не міг, тому вирішив піти на кухню і знайти чого-небудь попити.

Як і говорив Антон, світла в квартирі не було. Але мої очі звикли до темряви, і я добре орієнтувався в приміщенні. На кухні я знайшов великий глечик з водою. Випив десь половину. Я почув тихий дитячий плач.

Напевно, це Макс. Антон і Аня мабуть міцно спали і не чули, що їх чотирирічний син прокинувся. Це звичайно не моя справа, але я вирішив піти і заспокоїти малюка.

Я прочинив двері дитячої. В кутку стояло ліжко, біля вікна – стіл, поруч шафа. На вікні я помітив якесь ворушіння. Я увійшов до кімнати.

– Макс, не лякайся! Це дядько Андрій – сказав я хлопчикові.

Макс сидів закутаний в ковдру на підвіконні, в руках він стискав м’яку іграшку.

– Чому ти плачеш? – поцікавився я.

Плач припинився. Я підійшов до хлопчика.

– Монстр – прошепотів Макс.
– Який монстр?
– Ззаду монстр.

Від цих слів у мене волосся на голові заворушилося, я відчув, що за моєю спиною хтось дивиться на мене. Я різко повернувся. Кімната була порожньою.

– Він у шафі – сказав Макс і став за мною.
– Він хоче, щоб ти пішов.

Я взяв себе в руки, підійшов до шафи і різко відчинив дверцята. Там було порожньо.

– Бачиш, нікого – сказав я.
– Не бійся, лягай спати, а якщо твій монстр повернеться, то дуже сильно про це пошкодує.

Макс ліг в ліжко. Я теж пішов спати. Вранці мене розбудив Антон. Ми вдвох поснідали і вирушили в магазин. По дорозі в магазин я згадав нічну подію і розповів про це Антону.
Він зблід і сказав:

– Макс всю ніч спав з нами в ліжку. У його кімнаті давним-давно жив мій брат. Цю квартиру мені батьки залишили.

– У тебе брат є? – здивувався я.
– Був … Його в тій кімнаті знайшли мертвим, коли йому чотири роки було. Він говорив, що в шафі живе якийсь монстр. А тепер мій син почав говорити, що там когось бачить …