Сталося зі мною це в вересні 2000 року. Неабияк втомившись від ходінь по лікарях зі своїм сином, я вирішила спробувати лікувати його астму нетрадиційними методами, тобто звернутися до народних цілителів.
У суботній день я з хлопчиком вирушила до лікаря. Прийняла нас жінка на ім’я Надія, яка тут же назвала всі хвороби, які були у сина. Мене це дуже здивувало, стало цікаво дізнатися що-небудь про себе.
Вона назвала і мої хвороби, а ще додала, що на мені псування і навів його мій колишній чоловік. Звичайно, мені не хотілося ходити з псуванням. Цілителька сказала, що для цього мені потрібно відвідати її не менше шести разів.
З другого сеансу вона покликала чоловіка Валерія і сказала, що мене лікує він, а сама в цей час лікувала мого сина. Сеанси тривали не більше 10-15 хвилин.
Цілитель під час одного з сеансів здивував мене словами: «Обіцяйте мені налагодити своє статеве життя». На що я відповіла, що в розлученні.
Під час наступного сеансу Валерій поставив крісло так, що я сиділа потилицею до нього.
Я запитала: «Це гіпноз?» Валерій відповів, мовляв, не хвилюйтеся, все дізнаєтеся.
Під час сеансу якась незрима сила паралізувала мої руки і потилицю, вони як би приклеїлися до крісла. Поступово ребра стало стискати так сильно, що мені зробилося нестерпно боляче, і я застогнала. Потім на мою потилицю обрушилася хвиля, і в голові прозвучали слова:
«Я люблю вас!» Голос був стверджучим і холодним. Інший голос щосили пручався і кричав:
«Ні!» Хвиля нахлинула з новою силою, і знову ті ж слова і розпачливе «ні!».
Я вже зовсім задихалася, але цілитель поклав руку мені на груди, і я заспокоїлася.
Але тут почалося інше: мої губи стали поколювати холодні голочки, і я потягнулася назад, як би для поцілунку. Я була стомлена, приголомшена, очі закривалися самі.
На питання: «Що ви бачили?» я відповіла: «Нічого». Сеанс закінчився.
Мій стан після сеансу став схожим на ейфорію. Я всім знайомим розповідала про цілителя, радила сходити.
А Валерій цікавився моїм самопочуттям: як спалося, чи не було кашлю.
«Ні, – відповідала я, – все добре». І раптом серед ночі я вискакую від потужного поштовху, починається незвичний для мене задушливий кашель, грудну клітку стискає невидимий обруч. Розповідаю цілителю, що зі мною трапилося вночі: мовляв, у мене було таке відчуття, що душа як би «розгойдується», щоб відокремитися від тіла, і помічаю краєм ока – він посміхається в свою борідку!
Я йду з останнього сеансу, він виходить на ґанок і говорить: «Не забувайте про мене!».
І раптом я несподівано для себе відповідаю: «Я засинаю і прокидаюся з думкою про вас».
Він, прикривши очі, пошепки вимовляє: «І я теж …».
Я повернулася і пішла. Як мені здавалося, назавжди з цього будинку.
Але образ мого цілителя так закарбувався в моїй свідомості, що став витісняти всі і всіх, заважаючи працювати, – я в думках раз у раз «спливав» в той будинок, мене тягнуло туди.
Одного разу пізно вночі я встала з ліжка від нестерпного болю в області сонячного сплетіння. Впала на коліна і почала читати молитву «Отче наш» – єдину, яку знала в той час.
І народилася думка: «Хочу до церкви! Мені допоможе тільки Бог».
Я не була тоді віруючою людиною і до церкви не ходила. А тут готова була серед ночі йти пішки за 5 кілометрів! Невидимий обруч стиснув мої груди, я не могла зробити повний вдих, мене крутило і хитало.
Вранці, підкоряючись, покликом своєї душі, я вирушила в храм. Вже по дорозі зі мною почало відбуватися щось дивне; я знову змогла глибоко дихати на повні груди. У самій церкві дихати стало зовсім легко.
А на наступний день, коли я відіспалася і прийшла до лікаря, він сказав, що я, виявляється, красива жінка і до того ж легковажна і довірлива.
Я думаю, що кожна людина коли-небудь приходить до Бога своєю дорогою і свого часу. А мій шлях до нього почався з будинку «цілителів» Надії та Валерія. Я вдячна їм за те, що, переслідуючи свої цілі, вони допомогли мені знайти шлях до Бога!
