“Ти чого розсілася? Хіба ти не бачиш, дама стоїть?”
Щоп’ятниці поверталася ввечері з Харківа на рейсовому автобусі. І кожну п’ятницю в автобусі був аншлаг: набивався повний салон людей.
І кожен раз водій хапав на дорозі попутників, яким більшу частину часу доводилося стояти в салоні. Їх теж можна зрозуміти – хтось економить час, ну а хтось гроші, адже водій візьме менше, ніж в касі автовокзалу.
Цей епічний випадок стався зі мною кілька років тому. Я після зміни ледве трималася на ногах. Насилу дочекалася автобуса. Нарешті він під’їхав.
Мене просто косило від втоми. Зайшла в салон, сіла в крісло, дістала свій рідер і почала читати.
Тільки виїхали з міста, як автобус зупинився і в нього просто ввалилася здоровенна тітка років сорока з баулами. Розплатилася і стала корячиться до задніх місцях, які були всі зайняті.
Жінка-бегемот підійшла до мене:
– Ти чого розсілася? Чи не бачиш, дама стоїть?
– І що?
– А то! Хамлюга, малолітня! Тебе батьки не вчили старшим місце поступатися?
– Звичайно, сідайте.
Сама вирушила до водія і поцікавилася телефоном автовокзалу. Він швидко зрозумів в чому справа, так як гучні репліки в мою адресу чули всі.
Вибачився переді мною. Зупинився на найближчій зупинці і вигнав тітку.
Тут вона вже перемкнула весь свій гнів на водія. Ну, а я поповнила словниковий запас двома п’ятиповерховими матами.
Я ж не полінувалася і на наступний день після приїзду в все ж здобула телефон автовокзалу. Повідомила про те, що трапилося.
Кінець.
Варто зазначити, що цю панянку-скандалістку ще кілька разів зустрічала в автобусах, але вона до мене більше не підходила.
