Іноді в правду складно повірити.
Їхав я якось в годину пік зі своєю дівчиною в маршрутці. Проходи вузькі, сидінь всім не вистачає.
Я, як і годиться джентльменам, встав, щоб поступитися місцем панночці, яка тільки зайшла.
Час – вечір, після роботи всі намагаються впихнутися в нашу маршрутку. Відчуття класичні, що ми – кільки, а сам салон – гумовий, тому що з кожною новою зупинкою люди тільки заходили і, як на зло, ніхто не виходив.
Пасажири стояли впритул одне до одного. Я вчепився в крісла і поручні, щоб не полетіти під час різких поворотів і проїзду по “лежачим поліцейським”.
На одному з таких “лежачих” дівчина, якій я поступився місцем, почала вставати, та зробила це так невдало, що підстрибнула, мало не впала на підлогу і “проїхалася” обличчям по моїх штаням.
Як підсумок: смачний слід червоної помади на світлих штанах в районі ременя.
В цей момент всі завмерли, затамувавши подих, немов чекали епічного розвитку подій. Навіть водій начебто пригальмував, щоб нічого не упустити.
Моя дівчина, після декількох секунд мовчання, спокійно сказала:
– Цікаво, як би ти мені це пояснював, не будь мене прямо зараз тут?
Штани ми вдома заперли, попутно згадуючи курйозну історію і хихикаючи над нею.
Але якщо серйозно, то навряд чи б вона повірила, якби не сиділа на сусідньому кріслі.
Життя таке, що іноді правда звучить, як справжня маячня, а от брехня ні!
