Коли я їжджу у метро або в автобусі то кожного разу підглядаю, що там за книжки читають жінки. Червоніти починаю навіть я, не розумію, як ці жіночки читають такі жанри у громадському транспорті

Розвага цікавої людини в метро.

Всім привіт! Я не скажу свого імені. Але зате розповім про те, як розважаюся. Щоранку мені доводиться добиратися до роботи з декількома пересадками.

Спочатку їду до міста на автобусі, а потім до роботи на метро, спочатку на одну гілку, потім на іншу. Вкрай рідко буває, щоб ніхто нічого не читав. Ви ж здогадалися про яке місто йде мова?

В автобусі я вважаю за краще їхати поруч з читаючою людиною. Найвеселіше їхати трохи позаду жінок – у них саме непотрібне чтиво.

Ну ось дійсно, ви коли-небудь читали жіночі романи? Цілковита вульгарщина. Раніше я читав чужі книжки так, щоб ніхто мене не спалив, а тепер без різниці. Їм шкода чи що?

Іноді буває що-небудь смішне, я починаю сміятисяя тихенько. Мене палять. А далі найцікавіше – це дивитися за реакцією людей. Хтось пропонує підсісти поруч і читати разом. Але таке буває вкрай рідко.

Зазвичай люди бичаться, дивляться і ховають книги або роблять так, щоб я більше не міг читати. У-у-у-у, жаднюги!

Якось інший хлопець мене злегка штовхнув у бік і запитав: “Ну чого там? Перекажи, мені ж теж цікаво!” Реготав весь автобус. А я йому дійсно переказав.

А там маячня з жіночого роману про маточки і тичинки. Автобус вибухнув сміхом вдруге.

Деякі жінки, які мене спалили, взагалі не хочуть щоб я поруч їхав. Деякі вітаються навіть.

Якось підглянув, що читає дідусь років шістдесяти. Через пару абзаців зрозумів, що це “Деніскині розповіді”. Дідусь дуже позитивний попався.

Він побачив, що я теж читаю і посміхаюся, так став розповідати про інші свої улюблені книги.

Навіщо я так роблю? Ну просто мені дуже нудно, а це хоч якась розвага.