З самого дитинства мріяла про дітей. Так, як не дивно це звучить. У 20 років познайомилася з чоловіком, який старший за мене на 9 років.
Все було добре, знайомство з батьками і відносини між нами. Зібралися робити дітей. Але, не після весілля, а до. Так, я була згодна на це, тому що бажання стати матір’ю просто застигало мені очі.
Приступили до справи. Пройшов рік – результату немає! При цьому я пройшла всіх лікарів, здала всі аналізи, все відмінно!
Пішов до лікарів мій, тоді ще, майбутній чоловік. Здав аналізи, але йому нічого лікар не сказав. А коли в тому ж центрі медичному зайшла я до свого лікаря, мені сказали що з його аналізами дитина у нас вийде через процедуру ЕКО, тобто “Дитина з пробірки”.
Коли він це почув він був відверто шокований. Але ми вирішили, щоб не було, дитина у нас буде!
Сказати як мені було важко – нічого не сказати! Коли ти розумієш, що з тобою все в порядку, а саме тобі проходити через операцію, наркоз і стимуляцію.
У нашій країні цю процедуру можна робити людям, які перебувають в офіційному шлюбі.
Ми одружилися після трьох років стосунків. Через пів року у нас була перша спроба! Невдача!
Сльози, істерика, спустошення. Невідомість. Але ми зібралися і тоді я сама собі сказала, я завагітнію чого б мені це не коштувало!
Ще через рік у нас відбулася друга спроба, до якої ми йшли дуже довго, бо робили її в Україні.
Нічого не загадували, я не сподівалася, чоловік теж. Але тільки чомусь після підсаджування ембріонів до мене я так ридала, не знаю чому. А лікар сказала “Дітки в будиночку, очі закриваємо”. Через тиждень накупили тести на вагітність. Почали використовувати.
З кожним днем смужка ставала все яскравішою, я почала розуміти що це не галюцинації, що вона дійсно є, здали кров на ХГЧ і побачили цю чудову цифру 468.
Чоловік плакав, я теж. Уже після було УЗД, де побачила чудо-горошина, а сердечко б’ється. Минув час. Зараз синочку рік. Ми щасливі. Ми перемогли. “Дитина з пробірки” найдорожча і довгоочікувана.
