Коли я зустріла Олега, і в нього, і в мене вже був досвід першого невдалого шлюбу та сини, його та мій

Коли я зустріла Олега, і в нього, і в мене вже був досвід першого невдалого шлюбу та сини, його та мій. Сашко, ясна річ, живе з нами, а син Олега – Толік – зі своєю матір’ю. Саші – вісім років, Толіку – шість. І начебто все просто і зрозуміло, але ні.

Олег одразу розповів мені, що в нього підростає синочок, і що Тетяна, колишня дружина, категорично проти їхнього спілкування.
– Але ж по суду тобі з ним бачитися можна, – поспівчувала я Олегу.

– Ти не знаєш Тетяну, – похитав він головою у відповідь.
– І знати не хочу, – посміхнулася я, не підозрюючи, що вона дуже скоро увійде до нашого життя разом із Толіком.

Новину про те, що Олег знову одружився, Тетяна сприйняла як особистий виклик і відразу ж почала дзвонити йому з приводу і без. Звичайно, щоб у нього не було можливості послати її, вона почала прикриватися Толіком, якому раптом стало життєво необхідно бачитися з батьком.

То Толік захворів і потребує ліків, то йому на день народження потрібно подарувати якусь особливу іграшку, а купити її вони обов’язково мають разом, то хлопчик побачив оголошення про цирковий виступ і дуже хоче сходити туди.

Наші сімейні прогулянки, я маю на увазі вихідні, коли ми з Олегом та Сашком вибиралися до парку, кафе, зоопарку чи кудись ще, якось само собою стали плануватися не на трьох, а на чотирьох. Адже Толік, на велику радість Олега, тепер проводив цей час із нами.

Я не заперечувала: дитина вона і є дитина, Олег його батько, і це вже не змінити, але виявилося, що виховання Толіка просто жахливе.

Кричати на все горло і бігати алеями за пташками чи білками, носитися на самокаті, збиваючи інших дітей та власні коліна, замовляти одне тістечко, а потім вимагати, щоб Сашко чи хтось із нас віддавав йому своє, бо воно смачніше – це все Толік.

Сашко займається у художній школі, він добре малює з раннього дитинства, і я завжди купую йому дорогі фарби та олівці.
Бідолашний хлопчик мало не розплакався, коли побачив, що Толік, що гостював у нас, заліз у його кімнату і забруднив фарбами світлі шпалери, а заодно і свій одяг. У цей час вдома з ним був лише Олег.

-Пробач, я відволікся на кухні та не помітив, що він взяв речі Сашка.

Я відвела сина в його кімнату і там намагалася заспокоїти, але він все одно був дуже засмучений.

Спочатку я не розуміла, чому Толік так поводиться, але коли він сказав, що мама дозволила йому робити в тата все, що він захоче, вирішила поговорити з чоловіком. А у відповідь почула, що я чіпляюся до його дитини.

– Він ще маленький і нічого не розуміє, а ти вимагаєш з нього як із дорослого!

– Олеже, схаменись! – сплеснула руками я. – Саша старший за Толіка всього на два роки, але в поведінці між ними прірва! Невже ти сам цього не бачиш?

Олег не бачив. І все прощав Толіку, а коли я починала лаяти його, відразу висловлював мені, що я зла.

Вибачте, але мені не подобається, коли псують мої речі, постійно кажуть, що я готую “якесь б-е-е-е”, докучають моїй дитині та займають час, який я хотіла б проводити зі своєю сім’єю. Розумію, що звучить не дуже гарно: я, я, мені… Але що робити, якщо це так?

Коли я вийшла заміж за Олега, я розраховувала, що ми житимемо дружно і наші діти нас зблизять ще більше. Мріяла про спільну дитину з Олегом, а зараз не знаю, чи це потрібно, бо терпіння моє закінчується.

Вчора я не витримала і, після чергових витівок Толіка у нас у гостях, сказала чоловікові, щоб його дитина не з’являлася в нашому домі.

– Взагалі ти – мати та повинна любити його! – Заявив він мені у відповідь.
– З чого це? Яка я йому мати?

Загалом усе закінчилося сваркою. Я пішла до своєї кімнати, а Сашко заходився наводити лад у своїй, бо Толік – це не дитина, а ураган, який усе змітає на своєму шляху. Але Олег його любить та не бажає бачити недоліки сина.

Ось вже година, як він повіз його додому і ще не повернувся. Характер показує. Але я поступатися не збираюся, а чим це закінчиться, побачимо.

You cannot copy content of this page