Історія досить таки банальна. Але! досвід який я отримала, навчив мене намагатися не робити ті помилки, за які буде потім дуже боляче і прикро.
Зустрічалася я з хлопцем протягом декількох років, при цьому вчилася в іншому місті. На 4-му курсі звернула увагу на одногрупника, який ніколи мені не подобався, але сталося так що пристрасть нас поглинула.
Я зрадила своєму хлопцю, а він – своїй дівчині. Я довго ще пудрила мізки своєму хлопцеві, напевно боячись зізнатися в скоєному, тому наші “стосунки” тривали ще близько пів року.
З одногрупником ми зустрічалися теж не довго, я була як ненормальна, переживала через нього сильно зараз навіть не розумію, що зі мною було, але через деякий час відчула, що щось не так між нами стало.
А ще пізніше побачила його з іншою, що тоді було в моїй душі важко описати, було настільки прикро, шкода себе за всіма цими стражданнями, я почала себе звинувачувати в тому, що все що відбувається зі мною – це і є моя вина за те, що я так і не зізналася своєму колишньому хлопцю в тому, що відносини зійшли нанівець, і нам потрібно розлучитися.
Зараз пройшло вже 4 роки з моменту цієї історії: у мене є сім’я. Люблячий чоловік і син.
А одногрупник недавно потривожив дзвінком і зізнався, що його дівчина, та, з якою я його побачила – пішла від нього, зрадивши йому.
Він (одногрупник) дуже страждає й описує ті почуття, які я відчувала стосовно нього, коли він зі мною так само вчинив.
Я вірю в ефект бумеранга з цього моменту ще більше.
Перш ніж зробити щось необдумане все-таки подумайте, а чи варто?
