Я була заміжня 3 роки і 3 місяці. За цей час ми так остогидли з чоловіком одне одному, що … я навіть слова не можу підібрати для опису того, наскільки нас обох дістало сімейне життя.
Було все, крім рукоприкладства. Розлучилися на дуже поганий ноті. Я стала ненавидіти чоловіка, якого колись кохала.
Не спілкувалися майже два роки. У мене за цей час вже були і інші відносини, але до шлюбу не дійшло. І навряд чи дійде найближчим часом.
Все ще хочеться жити однією. У мене навіть якийсь страх сформувався по відношенню до шлюбу. Фраза “дякуємо, плавали” – це точно про мене. Не хочеться більше вступати в офіційні відносини.
Зате місяць тому почала знову спілкуватися з колишнім чоловіком. Він якось попросив мене виручити по роботі (іноді перетинаємося). Допомогла.
Віддячив, запросивши в кафе. Попили кави, поспілкувалися як цивілізовані люди. Навіть на нормальній ноті розлучилися, немов і не було трьох з хвостиком років спільного життя. Для мене це була просто кава. Але не для колишнього чоловіка. Він не перестає з того моменту кликати на побачення і знову проявляє знаки уваги.
Уже кілька разів прямо писала, що нічого у нас не вийде. Заміж я за нього не має наміру йти знову. Не розуміє.
Що не так з людиною? Амнезія? Бажання гострих відчуттів? Я реально не врубаюсь в той фарс, в якому опинилася.
