Взагалі не розумію, як я змогла так помилятися у людині. Колишній чоловік після розлучення повівся погано. Він на пару зі своєю мамою виніс із квартири майже все, навіть тюль.
Що в цій квартирі залишається жити їхній син і онук, нікого не хвилювало. А тепер, коли у самих все не дуже гладко, вимагають, щоб я відмовилася від аліментів і називають мене дріб’язковою.
Про своє життя у шлюбі я нічого особливого розповісти не можу. Таких історій мільйон, я так гадаю. Зустрілися, гарно залицявся, зустрічалися, одружувалися.
Мене трохи бентежило, що чоловік скупий, але мама мене переконувала, що це навіть непогано, не витрачатиме гроші аби куди. Не те що наш тато, у якого завжди були порожні кишені.
Якби мені на той момент був не двадцять один рік, напевно, вистачило б мізків не зв’язуватися з людиною, яка почала на тобі економити ще до весілля. Але чого не було, того не було. Послухала маму, повелася на гарні залицяння, піддалася почуттям і вийшла заміж.
Дякувати Богу, що я мала своє житло, де ми й стали жити. Звичайно, чоловік крутив носом і казав, що однокімнатна – це не квартира, але на перший час підійде.
Сказав, що буде накопичувати на загальну більшу квартиру, а коли вже назбираємо достатню суму, мою квартиру продамо і купимо загальну. На щастя, до цього не дійшло, а то я квартиру продала б, в мене розуму вистачило б.
Рік ми жили відносно непогано, хоча чоловік постійно мене смикав, що я тринькаю гроші. Ну не знаю, для мене покупка засобу для миття посуду на дві гривні дорожче, ніж те, яке зазвичай беремо, це не таке вже й марнотратство. Але чоловік читав мені лекції, казав, що так ми в житті на квартиру не накопичимо, і мені варто бути економнішою.
А потім я залетіла і все управління фінансами перейшло до рук чоловіка. Мені пояснили, що зараз будуть гормони грати, я стану ще більш імпульсивною і бездумно витрачатиму гроші. Ну гаразд. А що я могла сказати, особливо коли сама вийшла в декрет і вже грошей не заробляла?
Почалися лихоліття. Мені доводилося постійно доводити чоловіку, що потрібна та чи інша річ, щоразу це було гірше, ніж захист диплома. А ще він став стежити за тим, як швидко витрачається шампунь, мило, молоко, ковбаса та туалетний папір.
Ще раз – туалетний папір! Від мене був потрібний звіт, чому папір так швидко закінчується.
Мама та свекруха нічого такого не бачили в цьому. Перша просто думала, що я перебільшую, а друга вважала, що її син має рацію. Я ж зараз не заробляю, тому він один здобувач, і має стежити, щоб сім’я світом не пішла.
У такому чудовому режимі економії я прожила ще півтора року, а потім не витримала і подала на розлучення. Втомилася звітувати про обсяги туалетного паперу, гречки, прального порошку і слухати вічні закиди, що чоловік надривається і заробляє, а я тільки витрачаю.
Після розлучення чоловік та його мама винесли з квартири практично все. Навіть дитяче ліжечко, бо це вони купували, а де спатиме дитина, вже не їхня турбота.
Я пам’ятаю, як свекруха згортала тюль, прибирала в пакет капці та перераховувала ложки та виделки. Таке відчуття було, що це марення, не могло це все зі мною відбуватися насправді.
Один плюс був у колишнього чоловіка, він працював офіційно та отримував білу зарплату, бо дуже хотів гарну пенсію. Тому я подала на аліменти та отримувала все, що належало дитині.
Декрет я абияк досиділа, влаштувала дитину в садок, а сама вийшла на роботу. А за три роки я знову вийшла заміж.
Мій новий чоловік добре ставиться до мого сина, порозумівся з мамою і взагалі в нас все добре. Головне, що не скупий. Грошей нам вистачає, щоб жити, не вдивляючись у цінники туалетного паперу, це вже добре.
Нещодавно вийшов на зв’язок колишній чоловік, який зник після розлучення і навіть з дитиною не спілкувався, лише перераховував аліменти. Він, виявляється, тримав мене в полі зору, знає, що я заміжня і живу добре, квартиру навіть здаю.
А ось у колишнього справи йдуть не дуже. Він також одружився вдруге, у нього в шлюбі дітей немає, але скоро з’явиться. І аліменти йому платити не з руки.
Зрозуміло, що розмір зменшиться, але цього йому мало, він взагалі хоче, щоб я від них відмовилася. Мовляв, у мене все круто, живемо у квартирі чоловіка, мою здаємо, обидва нормально заробляємо, навіщо мені аліменти.
Мені аліменти не потрібні, але це гроші сина, які капають на його рахунок. Чому це я маю позбавляти свою дитину грошей через те, що її тато знову вирішив розмножуватися?
Колишній вимагав увійти в його становище, тиснув на жалість, а в мене перед очима стояла картина, як він виносив дитяче ліжечко після розлучення, і жалості вже не було. Я сказала, що відмовлятися від аліментів не буду, а якщо він перестане платити, то піду до приставів.
Ось вже місяць мені по черзі пишуть гнівні повідомлення колишній чоловік та його мама. Називають мене дріб’язковою, кажуть, що мене за жадібність бог покарає, пророкують усілякі хвороби.
Ну і продовжують вимагати відмовитись від аліментів, а то новій дитині там не вистачатиме. Але мені байдуже. Нехай економлять на туалетному папері, колишній чоловік великий фахівець у цій галузі.
