Десять років тому я розлучився зі своєю дружиною. Я дуже сильно любив її, навіть занадто сильно. Це і стало причиною нашого розлучення.
Я весь час до всіх ревнував її, навіть до її ж матері. Якщо Катя затримувалася на роботі або ще десь, я починав нервувати, панікувати, не знаходив собі місця. Коли ж Катя приходила додому, я влаштовував їй справжній допит: де була, коли і з ким? Одного разу, повертаючись з роботи, я побачив на вулиці в коробці маленького цуценя. Я взяв його, сунув за пазуху і поніс додому. Я думав, що Катю порадує такий подарунок.
Але, коли зайшов в квартиру, там нікого не виявилося. На столі лежала записка: Пробач, я тебе кохаю, але більше так не можу. Не шукай мене.
За ці десять років я так собі нікого і не знайшов. Я повністю занурився в роботу. Мене відправили у відрядження в місто, яке знаходилося в двохстах кілометрах від мого.
Я впорався з усіма робочими справами, купив квиток на автобус. До його відправлення залишалося чотири години. Я вирішив погуляти по зимовому місту. Якою несподіванкою для мене було зустріти тут мою колишню дружину. За ці десять років вона зовсім не змінилася, хіба що стала досить блідою.
Ми сіли з нею в якомусь торгово-розважальному центрі і стали базікати про все. Чим довше я перебував з нею, тим більше розумів, що мої почуття до неї досі не охололи. По ній було видно те ж саме. Я глянув на годинник. До відправлення мого автобуса залишалася одна година. Я почав прощатися з Катею.
– Можна я попрошу тебе про одну послугу? Це не займе багато часу – сказала моя колишня дружина.
– Так звісно. Чим я можу допомогти тобі?
– Можеш сходити зі мною в одне місце? Я могла б і сама, але мені хочеться сходити туди з тобою.
І ми вирушили в дорогу. Ми зайшли в якусь будівлю. І переходили з одного крила будівлі в інше. Я не розумів, що це за кантора. У будівлі були люди різного віку. Катя зупинилася перед якимось кабінетом. Вона посміхнулася, прочинила двері і сказала:
– Я дуже рада, що зустріла тебе! Спасибі, що ти пішов сюди зі мною.
Це прозвучало, як прощання. Катя закрила двері. Я сів на стілець і потер долонями обличчя. Коли я відкрив очі, переді мною був старий, напівзруйнований коридор. Вся будівля була занедбаною. Я в розгубленості почав вибиратися.
Поспішив на автостанцію, але на автобус все-таки запізнився. Я купив квиток на наступний рейс. Добрався до будинку. Я знайшов свою колишню тещу. Прийшов до неї запитати про Катю. Вона сказала мені, що Катя померла через місяць після нашого розлучення.
Я не міг у це повірити і попросив показати мені могилу Каті. Валентина Вікторівна відвела мене на кладовище. Катя з відкритою посмішкою дивилася на мене з фото на пам’ятнику. Я нічого не розумів. У вечірніх новинах я дізнався, що автобус, на який я спізнився, з’їхав з дороги і впав у річку. Ніхто не вижив. Катя знала, що може зі мною статися, і з’явилася, щоб врятувати мене. Дякую Катя…
Я побачила чоловіка сестри з іншою жінкою. Це сталося випадково, в торговому центрі, куди я…
Моя свекруха – Раїса Петрівна – жінка з дуже важким характером. Вона вважає, що краще…
Я одружилася дуже рано. На вечірці, яку для першокурсників влаштувала адміністрація нашого інституту, я познайомилась…
Досі не можу схаменутися після приниження, яке влаштував мені власний чоловік. Як після такого дивитися…
Після заміжжя ми переїхали до рідного міста чоловіка. Винайняли однокімнатну квартиру. Мені подобалося наше життя,…
Коли мені було сім років, моєї мами не стало в лікарні, під час того, коли…