11 років тому я зустрів жінку своєї мрії. Вона відповідала ідеалу за всіма параметрами – гарна зовнішність, чудова фігура, амбіції. Вже за рік ми одружилися. Але, на жаль, цьому шлюбу не судилося бути довгим. Причому за її ініціативою, вона пішла, прихопивши з собою дітей.
Ми кохали одне одного, і створили міцну родину. У нас з’явилося двоє діток (зараз хлопчикам 6 та 8 років), збудували будинок, придбали автомобіль, завели собаку. Дружина майже ніде не працювала, тільки рукоділлям підробляла (вона добре в’яже), а я спочатку працював заступником генерального директора невеликої компанії, а потім відкрив свою справу.
Дружина приділяла час дітям, та займалася домашнім господарством. Коли я приходив додому, на мене чекала гаряча вечеря, і щаслива жінка. Я думаю, що для чоловіка це справжнє щастя. Але через 9 років безхмарного, як мені здавалося, шлюбу, все завалилося.
Якось я прийшов додому, і дружина сказала, що нам треба серйозно поговорити. Я подумав, що вона в положенні, або трапилося щось приємне. Так, для неї справді трапилось. Вона повідомила мені, що вже рік кохає іншого чоловіка, і хоче бути з ним. Що їй набридло крутити роман за моєю спиною, і постійно ховатися.
Її обранцем став хлопець 25 років (їй 34). Спочатку я здивувався. Від шоку перейшов до категоричності. Тисячу разів казав їй, що це не кохання, а швидкоплинне захоплення, яке триватиме максимум кілька років. Але потім зрозумів, що це її вибір, і забороняти їй бути щасливою я не маю права.
Крім того, дружина залишалася непохитною. Вона сказала, що життя зі мною спокійне і розмірене, а їй хочеться різноманітності. Що я передбачуваний, та нудний, а він – веселий та активний. Чесно, мені було прикро. Адже ніколи було веселитися, коли лежить відповідальність за всю сім’ю. Але їй цього, певне, було не зрозуміти. Через день вона просто зібрала речі, та пішла.
Діти залишилися із нею. Я пропонував піти їй самій, й залишити синів зі мною, адже хлопчикам потрібен батько, а 25-річний юнак навряд чи впорається із цією непростою роллю. Але вона сказала, що дітей любить, і нізащо не віддасть. Самі знаєте наші закони: діти завжди залишаються з мамою, навіть якщо батько адекватний та забезпечений.
Через місяць ми розлучилися. Розлучалися через суд – ділили майно, трохи лаялися (ініціатором була вона). Мені дісталася однокімнатна квартира у центрі, а їй – будинок у передмісті. Всі були задоволені, і ми стали жити – кожен своїм життям.
За цей час я привів себе у хорошу фізичну форму, розширив бізнес, та знайшов гарну жінку. Ми почали зустрічатися, і це триває вже пів року. Ні, це не кохання, але стосунки міцні та серйозні. Я готовий зустріти з нею старість, але на дітей уже не зважуюся, щоб не було так боляче з ними розлучатися у разі розлучення.
З колишньою дружиною ми бачилися щотижня, в неділю, коли я забирав хлопчиків до себе і проводив з ними час. Зважаючи на все, вона була щаслива, живучи зі своїм новим громадянським чоловіком у будинку, який купив я. Особисто з ним ми не бачилися, гадаю, він сам уникав цієї зустрічі. Дружина завжди поводилася стримано, і трохи холодно.
Коли з моменту розлучення минуло близько 2-х років, дружина почала все частіше шукати зустрічі зі мною. Вона почала дзвонити посеред тижня, і просити про допомогу. Якось у неї потік кран, і замість сантехніка вона викликала мене. Ще через тиждень, попросила прибити полицю, потім – привезти з крамниці меблі, які вона купила до дитячої кімнати.
Дзвінки надходили дедалі частіше. Спочатку я із задоволенням допомагав, думав, що роблю добро колишній жінці та дітям. Але потім став запитувати: а де її новий обранець? Чому не може зробити всю чоловічу роботу?
Вкотре, коли в неї знову щось трапилося, я так і спитав, де він. Вона сказала, що вони розлучилися кілька місяців тому. Що він почав гуляти з іншими жінками, та не приходити додому на ніч. І що він натякав, що вони не пара через її зрілий вік.
Потім мене осяяло: мене використовують. Коли я не був потрібен, вона поводилася дуже холодно. А тепер вона натякає, що хоче розпочати стосунки спочатку, з чистого аркуша. Я не знаю що робити. З одного боку, я люблю свою першу дружину. З іншого боку, я розумію, що вона мене зрадила. А якщо це трапилося одного разу, станеться двічі, тричі.
Тепер я збентежений: не хочу кидати жінку, з якою зустрічаюся, вона хороша та добра. Але вона знає, що я її не люблю, тому мені ніяково псувати їй життя. Відчуваю, як після частих дзвінків колишньої дружини, вона сама почала від мене віддалятися. Але не допущу, щоб зрадниця стала причиною розриву. Якщо я і піду від неї, зроблю це сам, без будь-якої допомоги.
Як вчинити у цій ситуації, я не знаю. З одного боку, я дуже люблю своїх дітей. З іншого боку, не хочу потурати дружині, адже вона мене зрадила, де гарантія, що подібне не трапиться знову. Друзі радять повертатися, кажуть, що вона дуже переживає, що так вчинила. Що робити, навіть не уявляю? Як обрати правильний шлях?
