У мого чоловіка від попереднього шлюбу залишилися двоє синів. Він справно платить аліменти. При цьому колишня працює, дітей залишає з бабусями, іноді просить сусідку посидіти.
До нас хлопчики зазвичай приїжджають на вихідні, але без ночівлі. У нас теж є дитина, я зараз в декреті.
Під час карантину можливості залишати дітей з бабусями і сусідками немає, а працювати колишній дружині треба.
Вона почала нахабніти і телефонувати чоловікові, скаржачись на стан справ.
Вимагає, щоб чоловік виплачував їй гроші в розмірі її місячної зарплати, щоб вона могла залишатися вдома з дітьми, тому що з ними нікому сидіти. Звісно, на таке чоловік не згоден.
“Тоді забирай їх до себе, мені теж працювати треба! Це і твої діти! Чому ти не хочеш з ними проводити час? Давай я тобі аліменти платити буду, сума мізерна – я потягну! А якщо не хочеш, то на час карантину хоча б забирай, у тебе дружина в декреті, може з нашими дітьми посидіти, нагодувати, допомогти уроки зробити, нехай тренується, а ввечері я буду їх забирати! ” – аргументує колишня.
Я в шоці, звичайно. Знайшли безкоштовну няньку! Я розумію, що це – діти чоловіка, він їх любить і я до них ставлюся нормально, але цілодобово розважати їх і доглядати за ними у мене немає ніякого бажання.
- Ну, розвела болото! – невдоволено сказав Віктор. - Ех, одружитися б мені знову... Вибрав…
– Сину, ми з батьком довго думали, який подарунок тобі зробити. Ось тобі справжній чоловічий…
— Миколо, привіт! Хто це з тобою? — крикнула через паркан цікава сусідка по дачі.…
Юлі скоро мало виповнитися 25 років. І від неї пішов хлопець. Ось так узяв і…
Юля поспішала. Закупивши все необхідне, ще встигла підібрати для себе красиву сукню. Її Олегу має…
Катя стояла перед дверима сусідки з маленькою порцеляновою сільничкою в руках. Звичайна, майже дитяча звичка…