Була у весільній сукні, яка так їй личила. Весільна фата прикривала шовкове волосся. Коханий ніжно цілував свою наречену і говорив: “Я буду тебе все життя на руках носити.
Я не можу жити без твоєї посмішки. Я все життя цілуватиму твої солодкі вуста”. Оксана на його слова мовила: “Навіщо ти мені про це говориш.
Я знаю, що ти навіки мій. Ми з тобою стали на весільний рушник з великої любові, а тому не розлучимось ніколи”.
Звільнившись від гарного сну, Оксана прокинулась. Подумала: “Потрібно братися до роботи!”. Через декілька днів в неї з Владиславом весілля. Робота кипіла в руках, а гарний настрій не покидав протягом дня. Як вона скучила за обіймами коханого.
Дні перед його приїздом так довго тягнулися. А ввечері перед весіллям від Вдадислава прийшла есемеска. Дуже зраділа, та як тільки її прочитала, не могла зрозуміти і повірити.
Він писав: “Я тебе не кохаю. Нашого весілля не буде”. “Це ж якась помилка”- думала Оксана. Вони призначили дату весілля, запросили гостей, замовили ресторан, а тут, як грім з ясного неба, така новина.
Декілька разів брала в руки мобільний телефон, пробувала додзвонитись, та він не брав слухавки. Більше не дзвонив, хоч Оксана чекала.
Через багато років вони зустрілися, і то, тому, що йому потрібно було розлучення. Оксана подумала що знайшов собі когось, та Влад так і не зумів звити сімейного гніздечка.
Отак 2 людей, не розуміючи того, зруйнували життя один одного. Чому 2, спитаєте ви, адже це він її покинув. Але ж хіба в відносинах не винні обидві сторони? Хіба не так?
