Колись я працювала санітаркою в одній лікарні. Лікарня районна, лікарі отримували відносно не велику зарплату, та на життя вистачало. Звісно колись і часи були інші, не те що зараз.
Я пам’ятаю як 15 років тому мене знайомили з новим лікарем, він тільки закінчив інститут, був дуже завзятий і добрий. Що з нього візьмеш, наївний, молодий хлопчина, який не знав ще всіх труднощів життя.
Я от як зараз пам’ятаю як він годував своєю їжею тих, до кого не приходили рідні. Але часи змінюються, і зараз це не просто якийсь лікар, а сам Олег Давидович, до нього навіть з міста їздять на консультацію, та треба сказати, що час дійсно нікого не шкодує, тому той хороший хлопець перетворився на прожерливого і дуже жадібного чоловіка.
Може це скрутне життя, чи малі зарплати так посприяли цьому, але поки ніхто не заплатить, тепер він і не підніметься для того, щоб щось зробити.
Після нової реформи в медицині він зовсім як з котушок злетів, тепер не приймає людей з сторони так би мовити, тільки по направленню, або якщо до цієї лікарні прикріплені.
Одного разу, це сталося на його чергуванні, на швидкій привезли хлопчика 12 років, він навіть відмовився оглянути його, коли дізнався що дитина перебігала дорогу на червоне світло і її збила машина.
Дитя стікало кров’ю, рахунок йшов на секунди. Телефон дитини був розламаний, не могли подзвонити ні родичам, ні батькам, встановити особу не вдавалося.
На репет і мольбу нової медсестри, яка працювала у нас всього 4 місяці прибігла і я, ледь не обімліла, та дитина, то був син Олега Давидовича, так сказали що років 12, а йому насправді було 9, просто хлопчик дебелий, вигладав дуже дорослим. Я покликала Олега і розігнала натовп людей.
Пізніше мені вдалося дізнатися, що хлопчика врятували, але через значний крововилив в мозок є деякі серйозні труднощі зі здоров’ям.
Жінка розлучилася з Олегом через його байдужість, як тільки дізналася що він лишив власного сина після аварії і не захотів лікувати без грошей і направлення.
З лікарні його теж попросили. Кожен рано чи пізно несе розплату за свої вчинки, тому ніколи не знаєш яка ситуація в твоєму житті стане вирішальною.
У Івана пішла із життя дружина Соломія. Зненацька - вранці не встала сніданок подати. Він…
– Кохана, у нас буде ювілей! Юля мовчала. Який ще ювілей? Вадиму тридцять один, їй…
У ресторані «Панорама» пахло запеченим м'ясом і чиїмись духами, надто солодкими для буденного вечора. Ювілей…
Галина саме збиралася відкласти комунальні квитанції, щоб насолодитися спокоєм п’ятничного вечора. За останній рік вона…
- Мама поживе в нашій спальні, їй потрібний спокій. Антон кинув спортивну сумку на порозі.…
Виделка брязнула об край тарілки, і цей звук здався Олені оглушливим у тихій кухні, що…