Кожного разу, коли я прошу у чоловіка грошей, він вимагає, щоб я дала половину цієї суми

Мені 42 роки. Вважаю, що я ще молода та красива. Начебто є інтелект та бажання розвиватися. Енергії вистачає. Але в сім’ї якесь пекло. Вийшла заміж у 26 років. Причому вже після року, як прожили разом. Завагітніла, він погодився одружитися.

Раніше чоловік був вже одружений одного разу. Пішов від дружини, розлучився. За його словами, від її зрад. Я його не примушувала, все було за взаємним бажанням. Начебто дорослі люди.

Весело, задерикувато. Були перші дзвінки, коли сказав: грошей на весілля немає, якщо ти даєш половину, тоді і я знайду. Ок. Мені куди подітися. Він хотів дитину, я погодилася. Термін вже 5 місяців. Потрібен шлюб.

Мені було 26 років, коли народилася перша дочка. Друга народилася у 31 рік. І всі ці роки я чую лише одне: «дай мені половину, тоді буде ремонт, і відпочинок, і їжа». На харчування, на одяг дітей (я сама утримую), на відпочинок та інше я давала половину.

Я змушена працювати. У сенсі, я себе без цього і не уявляю. Якщо є пари, де жінки не працюють, а сидять із дітьми, то я цього собі дозволити не могла. Я працюю у банку з 9 до 9 вечора. На що вчилася.

Коротко кажучи, сенс життя — одягнутися та одягнути дітей. При цьому мій чоловік начебто й дає грошей на їжу, але я даю половину. На себе та на одяг дітям немає. Табу. Він не дасть жодної копійки. На їжу, так, на навчання так. Начебто справедливо. Я не спорю.

Але за всі 16 років життя, я жодного слова ласкавого не почула, тільки закиди. Що мало грошей даю, що погана мати, що погана господиня. Хоча начебто встигаю все, готуючи їжу до ночі після роботи, одягаючи дітей та роблячи з ними уроки. Закиди набридають, звичайно, але намагаюся не зважати.

Знаєте, дуже прикро. Що він не цінує мене. Вважає себе найвищою істотою, а мене подобою собі. Це дуже важко. Коли чоловік тебе ні в що не ставить і не шанує. Я скажу ще таке. Завжди я намагалася приділити йому, і уваги, і кохання по можливості. Але у відповідь закиди.

Мабуть, сумний час настав. Може, це у всіх у сім’ях? А я в депресію одразу? За всі 16 років мені нема чого згадати хорошого. Лише погані моменти. Напружені стосунки наростають, то згладжуються ненадовго. А я терплю заради доньок. Втомилася.