– Ти знущаєшся? Знову дай? Я ж лише тиждень тому тобі п’ять тисяч переказав! Куди ти їх витратила? – Ігор злісно жбурляв на тумбочку ключі від машини.
Настя сховала очі. Їй було соромно. Не тому, що чоловік дорікав її грошима – їй було соромно просити. Вона знала, що так і буде.
Знала ще зранку, коли зрозуміла, що гроші скінчилися. Але Настя все ж таки спробувала захиститися:
– Ігорю, я купила суміш і памперси. Ти ж знаєш, скільки суміш коштує. Банка – тисячу чотириста, а її на чотири дні вистачає. Майже все й пішло.
– Майже все? – Чоловік усміхнувся так, що в Насті похололо всередині. – А чеки де? Покажи мені чеки!
– Які чеки… Я не збирала…
– Ну, звичайно! – зло виплюнув Ігор. – Чеків немає, грошей немає, зате відмовки завжди є! Знаєш, хто ти? Звичайна марнотратка! Сіла чоловікові на шию і радієш, що витрачаєш чужі гроші!
– Вони не чужі… Ми ж разом, я з дитиною сиджу… – прошепотіла Настя.
– З дитиною вона сидить! – передражнив він. – Усі сидять! Моя мати трьох підняла й працювала! А ти з одним упоратися не можеш і ще гроші рахувати не вмієш!
– П’ять тисяч на тиждень, Насте! П’ять! Тисяч! Витрачаєш мої гроші ліворуч та праворуч! Марнотратка і є!
Він вичитував її, як дитину, що завинила. Тикав пальцем, підвищував голос, наступав, а Настя задкувала до стіни, притиснувши руки до грудей. У дитячій закрутився і запхикав Платон – розбудили. Ігор скривився:
– Іди, заспокоюй! Хоч на це ти здатна! – І пішов у спальню…
А Настя залишилася стояти у коридорі. Ноги не слухали. У дитячій плакав син, а вона стояла і не могла зрушити з місця. У голові крутились цифри. Вона вже рік не купувала собі нічого.
Ні помади, ні колготок, ні кофточки – ходила у розтягнутих футболках, що залишилися після вагіт ності.
Жодного разу не зайшла в кафе, не посиділа з подругами, стриглася сама перед дзеркалом. А все тому, що в неї не було грошей!
А як все починалося …
Коли Настя дізналася. що при надії, вона злякалася. Сіла ввечері навпроти чоловіка і чесно сказала:
– Ігорю, я боюся. Ми просядемо у доходах. Декретні у мене будуть мізерні, я ж офіційно мало отримую. Може, зачекати рік, накопичити?
Але Ігор тоді взяв її за руки й подивився так ніжно, як умів тільки він.
– Настюш, ти що? Яке зачекати? Я добре заробляю, нам вистачить.
А свекруха, Яна Олегівна, дізнавшись новину, навіть розплакалася:
– Насте, люба! Ми все візьмемо на себе! Ігор забезпечить, я допоможу! Твоя справа – народ ити здорового малюка, – ні про що не переймайся!
І Настя, наївна дитина, повірила.
Після появи сина чоловіка, як підмінили. Платону потрібні були речі: памперси, ліжечко, візок, ліки проти кольок. Все коштувало грошей. Та й харчуватись їм треба було.
А Настя грошей у будинок майже не приносила – декретні виплати виявилися саме такими кумедними, як і боялася. І тоді Ігор почав демонструвати характер.
Спочатку урізав їй місячне утримання – «криза, треба заощаджувати». Потім почав вимагати звіту за кожну покупку. А потім взагалі перекрив доступ до карти.
З того часу на кожну дрібничку Насті доводилося канючити. Принижуватися, писати повідомлення, чекати на відповідь, вислуховувати лекції.
Яна Олегівна, до речі, допомагати не поспішала. Приїжджала раз на місяць, привозила пачку печива з пакетом соку і годину розповідала, як вона свого часу справлялася одна з трьома.
А коли Настя одного разу обережно натякнула, що Ігор затиснув гроші, свекруха стиснула губи:
– А ти хотіла, щоб чоловік горбатився, а ти шикувала? Скромнішим треба бути, Анастасіє. Мій син не банкомат.
… Тієї ночі Настя не спала. Лежала на самому краю ліжка, слухала рівне дихання чоловіка і розуміла, що воно на межі. Вона не знає, як далі жити за таких умов. Вона просто не вивозить.
Вранці Ігор, збираючись на роботу, поклав на тумбочку м’яту купюру. П’ятсот гривень.
– Купи продукти на кілька днів. І щоб вечеря була нормальна, а не макарони знову. Навчися вже готувати з простого, – господині он в інтернеті з нічого цукерку роблять!
Двері зачинилися. Настя стояла в коридорі та дивилася на п’ятсот гривень. Їй було гірко та прикро. Цілий рік вона просила, звітувала і принижувалась.
А чоловік залишив п’ятсот гривень, – ось уся ціна її терпіння. Настя взяла Платона на руки й тихо сказала:
– Все, Платошо. Досить!
…Вона збирала сумку квапливо, бо боялася передумати. Своїх речей набралося лише половина сумки. Зверху Настя поклала зайця з відірваним вухом, без якого син не засинав, і зателефонувала матері:
– Мамо … Можна ми приїдемо до вас жити? Зовсім.
– Приїжджайте, дочко, – спокійно відповіла мама. – Гроші на квиток у тебе є?
Грошей не було. Мама переказала тисячу. Настя одягла сонного Платона, залишила ключі на тумбочці поруч із п’ятисоткою і зачинила за собою двері.
Ігор зателефонував о восьмій годині вечора, коли Настя вже сиділа на батьківській кухні.
– Ти де? – роздратовано спитав чоловік. – Я прийшов, удома – темно, вечері – немає!
– Я у батьків. Ми з Платоном залишаємося тут, – відповіла Настя. – Я подаю на розлучення.
– На розлучення?! – Ігор розреготався. – Ти серіалів надивилася? Там у кожної розведенки все складається: і бізнес йде вгору, і багатий мужик намалюється.
– Тільки це кіно, люба! А в житті ти залишишся одна – без роботи, з дитиною, у літніх людей на шиї. За місяць приповзеш назад!
– Краще я житиму на шиї у літніх людей, ніж на колінах перед тобою, – відрізала Настя і кинула слухавку.
Вона була зла і водночас горда собою. Вночі надійшло повідомлення від свекрухи:
– Одумайся, поки Ігорьок добрий. Кому ти потрібна з причепом?
Мама прочитала повідомлення і хмикнула:
– Значить, онука вона назвала причепом. Блокуй обох і лягай спати!
Настя засміялася та обійняла матір. Вдома її ніхто не дорікав шматком хліба.
Розлучили їх за два засідання, суд призначив аліменти – чверть заробітку. На ґанку Ігор наздогнав колишню дружину:
– Задоволена? Тепер мої гроші на манікюри спускатимеш!
– На суміш, Ігорю. Банка коштує тисячу чотириста і йде за чотири дні, – відповіла Настя. Твоїх аліментів навіть на дві банки не вистачить! – Ти так цього й не запам’ятав.
Для зв’язку з сином вона завела окрему сімку. Ігор писав коротко: «як справи», «не хворіє». За пів року він приїхав до сина двічі, сидів по двадцять хвилин і дивився у телефон частіше, ніж на Платона.
Яна Олегівна не приїхала жодного разу, зате розповідала знайомим, що невістка втекла в село до коханця. Настя тільки сміялася: її коханця звали Марта, це була коза, і вона зжерла єдиний її шарф.
…Знімати ролики вигадала Лєнка, шкільна подруга. Вона подивилася, як Платон у величезних гумових чоботях тягає за матір’ю відро по городу, і сказала:
– Насте, знімай це на телефон та викладай. Я такі відео в обід дивлюся замість валеріанки. Таких, як я, в офісах мільйони й всі мріють про грядки.
– Та кому потрібні мої каструлі та коза? – відмахнулась Настя.
– Мені потрібні! Ось із мене і почни.
Перший ролик зібрав одинадцять переглядів, і п’ять із них були Лєнки. Настя засмутилася, але знімати не кинула, бо їй сподобалося.
А за кілька місяців вистрілив ролик, у якому Платон уперше сказав «Мата» і поліз обіймати козу. Далі все закрутилося: передплатники, питання про пироги, першу рекламу від фірми дитячого взуття.
На перший гонорар Настя купила запчастини для батьківського трактора та пальто.
Ігор з’явився на другий рік, ближче до зими. Він написав:
– Бачив твої відео. Не чекав, чесно. Може, я приїду, і ми поговоримо? Я багато чого зрозумів. Платонові потрібний батько, а тобі самій важко.
Настя подивилася у вікно: у дворі батько з Платоном ліпили сніговика і реготали на подвір’я. Вона відповіла:
– До сина приїжджай, коли захочеш. А говорити нам з тобою нема про що.
Тільки в одному Ігор мав рацію…
Принца на білому коні Настя не зустріла. Мільйонер зі столиці її не врятував, спадок від дальньої тітоньки на неї не впав.
Зате в неї була своя справа, свій дім, здоровий веселий син і ранок, який більше не починався з випрошування грошей.
Коли передплатники питали, в чому її секрет, Настя відповідала однією фразою:
– Одного разу я подивилася на п’ятсот гривень і вибрала себе. І це була чиста правда…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
