Василь Іванович у свої шістдесят років все ще працював у невеликій будівельній компанії. Він мав дружину Марію Петрівну, та сина Дмитра, який працював інженером у великій корпорації.
Нещодавно син одружився з дівчиною Ольгою, яка працювала бухгалтером у тій же корпорації, що й чоловік.
Якось увечері Василь Іванович зателефонував Дмитру з не звичайним проханням.
– Сину, мені потрібна твоя допомога. Хочу купити собі новий автомобіль, але банк не дає потрібної суми в кредит. Може ти оформиш автокредит на себе, а я виплачуватиму його? – Упевнено запропонував батько.
– Звичайно, тату, допоможу, – не замислюючись, відповів Дмитро. – Тільки обговорімо всі деталі завтра вранці, гаразд?
– Звичайно, я заїду по тебе завтра, і разом ми з’їздимо до автоцентру. Сам побачиш, що за красеня я хочу собі придбати, – радісно промовив пенсіонер.
Наступного дня Василь Іванович відвіз сина спочатку до дилерського автоцентру, а потім – в банк.
Оформлення кредиту пройшло швидко, тому машину родичі купили того ж дня.
Після придбання автомобіля Василь Іванович покликав Дмитра та Ольгу до себе на святкову вечерю.
Під час застілля він з гордим виразом обличчя простягнув синові ключі від своєї старої машини.
– Візьми, синку, – урочисто промовив пенсіонер. – Я вирішив не продавати свою вживану Тойоту, а віддати її тобі. Зрештою, це завдяки тобі в мене з’явилася нова іномарка.
Такий щедрий подарунок від батька став приємним сюрпризом для Ольги та Дмитра.
– Дякую, тату, – вдячно відповів чоловік. – Я давно вже мріяв про власну машину, просто не хотів залазити у кредит.
Вечеря закінчилася на гарній ноті, і подружжя поїхало додому на власному автомобілі. За кілька тижнів, життя Василя Івановича несподівано змінилося.
Він почав більше часу проводити з друзями, часто пропадав допізна, а коли повертався додому, то був під мухою. Марія Петрівна зауважила, що чоловік почав вживати набагато частіше, ніж раніше.
Спочатку вона списувала це на стрес від роботи, або якісь дрібні неприємності, але незабаром стало ясно, що справа набагато серйозніша.
Через два місяці після покупки нового автомобіля Василь Іванович остаточно пішов у загул.
Щовечора він приходив додому, як квач, а вранці насилу вставав на роботу.
Кредитні платежі перестали надходити вчасно, і банк почав надсилати повідомлення про заборгованість, що утворилася.
Коли Дмитро отримав перше попередження від фінансової організації, він одразу ж зв’язався із батьком.
– Тату, чому ти перестав платити кредит? Адже ти обіцяв, що виплатиш усе сам, і проблем не виникне! – обурено спитав чоловік.
– Та годі тобі, синку! Все нормально, скоро виплачу, – буркнув Василь Іванович. – Просто трохи не розрахував…
– Мати каже, що ти часто в келих заглядаєш останнім часом. Можливо, саме тому ти не можеш оплачувати кредит? – підозріло спитав син. – Якщо так, то зав’язуй з цим.
– Менше слухай свою матір, розумнішим будеш, – роздратовано відповів Василь Іванович, і кинув слухавку.
Наступного місяця ситуація повторилася. Батько знову прострочив виплату, і Дмитру нічого не залишалося, як розпочати самостійно вносити щомісячні платежі.
Зарплата інженера дозволяла справлятися з цим, проте відносини між ним та Василем Івановичем почали псуватися.
Чоловік знову звернувся до батька, щоб обговорити питання, пов’язані зі сплатою кредиту.
– Ти знову прострочив платіж за автокредитом! Що на цей раз у тебе трапилося? – суворо спитав син.
– Нічого не трапилося, я просто не хочу його платити, – заплітаючимся язиком сказав пенсіонер. – Я вам з Ольгою подарував машину, тож нічого вам не винен.
– Нічого собі подарунок! Та за таку суму твоя стара Тойота мені не потрібна, можеш забирати її назад, – обурено промовив Дмитро.
– Мені вона теж не потрібна, тож залиш її собі. Кредит на твоє ім’я, значить, і платити тобі, – незворушним тоном промовив Василь Іванович, і повісив слухавку.
Дмитро стояв перед вибором: чи продовжувати виплачувати кредит за батька, чи шукати інший вихід?
Він не міг просто перестати платити по кредиту, але дозволити Василеві Івановичу залишитися безкарним було б несправедливо.
Увечері того ж дня він довго розмовляв з Ольгою про ситуацію, що склалася.
– Як я міг потрапити в таку пастку? – скрушно промовив Дмитро. – Я розумію, що це мій батько, але він поводиться абсолютно безвідповідально і, навіть підло!
– Спробуймо ще раз поговорити з ним. Можливо, якщо пояснити йому наслідки, він схаменеться. Але якщо ні, тоді доведеться розв’язувати проблему через суд, – задумливо запропонувала дружина.
– Що я можу довести у суді? Я ж зняв кредитні гроші з картки, та віддав їх батькові готівкою. Він оформив нову машину на себе, тож нічого не вийде, — засмучено промовив чоловік.
– Але твій батько цього не знає, тож, може, він злякається і почне платити кредит, – резонно зауважила Ольга.
Дмитро погодився. Наступного ранку вони вирушили до батьків. Василь Іванович зустрів їх похмурим поглядом, очевидно розуміючи, навіщо вони прийшли.
– Ну що, знову приперлися сваритися? — невдоволено промовив він.
– Тату, нам треба поговорити серйозно, – твердо заявив Дмитро. – Те, що відбувається, не можна залишати поза увагою. Ти розумієш, що твої борги можуть вплинути на кредитну історію? І взагалі, це не чесно, стосовно мене та Ольги.
– А чого ви хотіли? Думали, що я все життя платитиму? У мене здоров’я вже не те, щоб працювати на будівництві, а з пенсії кредит виплатити неможливо. Тож продавай мою стару машину і гаси кредит, – незворушно відповів батько.
У цей момент у кімнату, не приховуючи свого занепокоєння, увійшла Марія Петрівна.
– Якщо ви з Оленькою вирішите продати машину, не забудьте поділитися зі мною частиною коштів. Коли ваш батько її придбав, я дала йому частину грошей на покупку, — стривожено промовила мати, звертаючись до Дмитра.
– Мамо! Мене батько обдурив і в борги увігнав, а тепер і ти теж вимагаєш у мене гроші! — обурено вигукнув чоловік.
Дмитро мовчки залишив помешкання батьків. Йому було боляче усвідомлювати, що ті люди, яких він вважав найближчими, виявилися настільки егоїстичними та байдужими до його проблем.
Повернувшись додому, Дмитро зрозумів, що не хоче більше мати жодних справ із батьками. Його терпець урвався, і він вирішив припинити будь-яке спілкування з ними.
Попри все, Дмитро продовжував виплачувати кредит за батька.
Він розумів, що відповідальність за цю ситуацію лежить і на ньому теж, хоча б тому, що він підписав документи на отримання позики.
Чоловік не хотів псувати свою кредитну історію і знав, що рано чи пізно зможе розрахуватись із боргами.
Минули роки, й Дмитро повністю погасив кредит. До того моменту він уже встиг просунутися кар’єрними сходами, та заробляв достатньо, щоб забезпечити комфортне майбутнє для своєї сім’ї.
З батьками Дмитро так і не відновив стосунків. Час від часу він отримував звістку про них від родичів, але ніколи не намагався зв’язатися самостійно.
Та й вони його не балували своєю увагою. Так і тримали родичі один на одного образу, і ніхто не йшов на примирення! Та чи потрібне воно, це примирення за таких відносин? Як ви вважаєте?
