Історія мого життя. Мене звати Сергій. Зараз мені 21. Це, звичайно, небагато, я розумію, але все-таки.
Дитинство моє насправді було дуже насичене подіями та історіям, які захоплюють. Почнемо все за порядком.
Коли я був ще маленьким, здавалося, що в моєму житті все гаразд, але насправді, коли я пішов до школи, все кардинально змінилося.
У школі мене був добрий друг, ми спілкувалися і все було нормально, але на цьому все обмежилося. Тоді я був дуже сором’язливим чоловіком, з дівчатами взагалі майже спілкувався. Мої однокласники швидко все зрозуміли, і через якийсь час почалися смішки, знущання тощо. Я особливо не звертав уваги на всяких дурнів, та й знущання були лише на словах. Фізично мене не чіпали, я відповів би, а так терпів, відповідав, але не завжди.
Тоді, коли проходило моє дитинство, ми гуляли надворі, після навчання ми не сиділи вдома за комп’ютерними приставками – у мене цього нічого не було, як і телефону. У дитинстві батьки не дуже мене балували, але я не був там якимсь задротом. У будь-який вільний час я намагався бути на вулиці, гуляти, ніколи не любив сидіти вдома. Звичайно, було багато мінусів на той час, але зараз мені здається — це був найкращий період мого життя. І це мені подобалося.
Також у мене була дівчина у селі, куди я приїжджав улітку. Це був найкращий час, я чекав літа щороку. Але, на жаль, все це щастя закінчилося: коли мені було приблизно 15 років, дівчина перестала приїжджати до своєї бабусі і наші стосунки стали потихеньку згасати. Якщо це можна було назвати стосунками – я ж тоді був надто дрібним і сором’язливим на додачу, і крім обіймашок та поцілунків нічого більше не було. Тоді мене це цілком влаштовувало. Я відчував себе потрібним комусь, крім батьків та близьких родичів.
Відійду трохи від теми. За характером вважаю себе цілком гарною людиною. Я не конфліктний, добрий, чесний, справедливий, кмітливий. У будь-якій ситуації я допоможу людині (якщо зможу) практично ніколи не відмовляю, і мені здається в наш час це є великою слабкістю, хоча можу помилятися. Є така приказка: “не роби добра – не отримаєш зла”. Так і є, на собі переконався: чим більше я робив добра для певних людей, тим гірше вони ставилися до мене, наче я ворог для них.
Так от і виходить у моєму житті. Минуло вже шість років. Багато чого зараз змінилося, я став абсолютно відкритою людиною, легко спілкуюся і з хлопцями і з дівчатами, можу порозумітися практично з будь-якою людиною. Але знову ж таки проблема: крім спілкування у мене з дівчатами нічого серйозного не виходить, вони кажуть «будемо друзями». Навіть на перше побачення не можу вмовити, хоча листуємося та спілкуємося без проблем. Мене це дуже сильно напружує, тому що почуваюся дуже погано без дівчини, зрозуміти не можу, що я не так роблю.
Я щиро вірю та сподіваюся на краще і не хочу згадувати ці 6 років як страшний сон. Дякую всім, хто прочитав, можливо, у когось була схожа історія.
