– Купили квартиру у столиці, приймайте гостей! – заявила свекруха, приїхавши з валізою

Ми з Михайлом, ще коли почали зустрічатися, замислилися про своє житло. Ми познайомилися в університеті, а після його закінчення та працевлаштування – одружилися.

Жити в орендованому житлі, де будуть вказувати, що і як робити, не хотілося, тому ми відразу ж звернулися за оформленням іпотеки за програмою для молодої сім’ї.

Вдалося купити квартиру на околиці столиці, і хоч дорога до роботи забирала чимало часу, зате платити тепер потрібно було за своє житло, яке належало нам, а не чужій тітці.

Ми розуміли, що попереду на нас чекає чимало труднощів, але думка про те, що ми тепер маємо свій куточок, де ми можемо будувати своє щастя, надавала нам сил.

Минуло кілька місяців, ми, навіть, встигло звикнути до шаленого ритму, який тепер став нашою повсякденністю.

Щодня ми працювали до знемоги, а вдома, в нас залишався час лише на сон. Ми мало часу могли приділяти один одному, але не впадали у відчай, прагнучи скоріше сплатити борги.

А потім все буде інакше, дозволимо собі менш напружений графік, зможемо гуляти разом, та їздити у відпустку.

Одного разу, повернувшись із роботи, ми виявили біля дверей валізи, а коли підняли голови у бік сходів, обімліли. На сходах сиділа свекруха з широкою посмішкою на обличчі.

– Купили квартиру у столиці, приймайте гостей! Приїхала, щоб трохи відпочити, та подивитися на ваше життя! – радісно вигукнула Надія Василівна.

Ми перезирнулися здивовано.

– Чому ж ти не попередила, що збираєшся приїхати? Нам зараз трохи не до гостей, – спробував порозумітися Мишко, але його мати лише відмахнулася.

– Не переживайте! Я знайду чим зайнятися. Заодно і подивлюся, чи добре ви влаштувалися, а то говорити можна різне телефоном.

Робити не було чого – не виставляти ж маму, не садити її на найближчий потяг. Ми знову переглянулися. Чоловік узяв валізи матері, і ми увійшли у квартиру.

Свекруху довелося поселити у вітальні, де час від часу я лягала спати, коли доробляла роботу вдома. Я не хотіла заважати чоловікові в такі моменти, адже бачила, що той теж не висипається.

Та тільки робити не було чого, доведеться звикати до нових умов. Залишалося сподіватися, що Надія Василівна надовго не затримається. Проте, свекруха мала свої плани!

З перших днів Надія Василівна почала активно втручатися у наше життя. Вона скаржилася, що я, майже нічого не готую, не займаюся квартирою і «затримуюся на роботі навмисне».

Я, втомлена від постійної напруги на роботі, намагалася виправдатися, але свекруха лише посміхалася:

– Завжди можна знайти час для сім’ї! – говорила вона, ніби сама не знала, що таке втома.
У єдиний вихідний, коли я сподівалася відіспатися, свекруха змусила нас везти її пам’ятками столиці.

– Покажіть мені Києво-Печерську лавру! Адже я тут уперше, сиджу як сич, а вам нема до мене ніякої справи! – Зажадала вона, не залишаючи нам шансу відмовитися.

Мишко, розуміючи, що поведінка його матері може призвести до серйозного скандалу, лише зітхав, але не міг сказати жодного слова проти.

Це була його мама, і в чомусь вона має рацію, напевно. Надія Василівна приїхала в гості, хоч і наскочила зненацька, а їй зовсім не приділяли часу.

Можливо, у гонитві за власним житлом, ми справді не помічали головного – не приділяючи часу сім’ї? А з іншого боку, в орендованій квартирі все було б гірше.

Я, вимотана вкрай, повернулася з прогулянки, ледве пересуваючи ноги. На роботі на мене чекав ще один тиждень напруженої роботи, а вдома – свекруха з новими претензіями.

– Як ти могла не приготувати гаряче? Харчуватися важливо правильно! – дорікала вона, і я відчула, як мої нерви здають.

– Ви цілий день удома, чому не приготували нічого? Я тільки-но повернулася з роботи, і все, на що мене вистачило – відварити макарони з сосисками.

– А я в гостях! Я тут відпочиваю, не куховарку вам замінюю! – обурилася Надія Василівна.

З кожним днем ​​напруга зростала. Ми з Михайлом почали сваритися, зовсім не розуміючи один одного. Здавалося, що теплота, що панувала у квартирі раніше, миттєво розвіялася під поривом сильного вітру, не залишаючи нічого.

– Чому ти не можеш поговорити з нею? Чому ти не захищаєш мене? – кричала я, а Мишко лише розводив руками, розуміючи, що не знає, як вирішити цю ситуацію.

З одного боку дружина, з другого – мама. Розриваючись між двома вогнями, Михайло розумів, що й сам вимотався.

Нарешті, одного з вечорів, коли свекруха знову почала дорікати мені за недостатню увагу і невміння вести домашнє господарство, Мишко не витримав. Він підвівся з-за столу, гнівно вимовив:

– Так далі не може продовжуватися! Ми відпочивати не встигаємо, а ще постійні докори з твого боку. Ми не роботи, мамо! Ти приїхала в гості, але здається, що затрималася надовго!

Ми, нарешті, усвідомили, що свекруха, оселившись у нас, стала не просто гостем, а справжнім джерелом стресу!

Щодня, повертаючись з роботи, ми стикалися з новими докорами та вимогами. Свекруха, здавалося, не втомлювалася нагадувати мені про мої обов’язки, які, на її думку, я не виконувала належним чином.

– Та як ти смієш суперечити мені? – розлютилася Надія Василівна. – Що це за стосунки? Я твоя мати! І я хочу, як краще для тебе! Твоя дружина повинна розуміти, що, крім роботи, є обов’язки, які вона, як жінка, повинна виконувати!

– Надія Василівно, ви зрозумійте, що я працюю дванадцять годин на день! Я не можу щовечора стояти біля плити, – випалила я, і в моєму голосі пролунала нотка розпачу.

– Ти маєш уміти організовувати свій час! – свекруха не збиралася відступати. – У наш час жінки працювали, та встигали все!

– Ти просто не вмієш господарювати! Хочеш сказати, що я не була молодою? Була! І з усім справлялася. Дітей у вас немає, тоді, взагалі б, вила вовком!

– Мамо, Світлана справді дуже втомлюється. Ми обидва працюємо, і нам потрібен час, щоб відпочити. Якщо тобі хочеться залишитись у нас у гостях ще якийсь час, ти могла б трохи допомогти, – впевнено сказав Михайло.

– Ти все одно цілий день сидиш удома. Чому б не приготувати вечерю?
Свекруха вперто схрестила руки на грудях.

– Допомогти? А що, на твою думку, я тут роблю? Я приїхала, щоб підтримати вас морально, навчити Світлану господарювати й керувати своїм часом, а не прислужувати вам тут! – Надія Василівна підвищила голом, і в кімнаті зависла напруга.

Я, не в силах стримати емоції, вигукнула:

– Ми не просили вас приїжджати! Нам на себе не вистачає часу, а ви тільки підливаєте олії у вогонь, додаючи більше стресу.

Свекруха завмерла з кам’яним виразом. Вона дивилася, то на мене, то на свого сина. На очі жінки навернулися сльози.

– Ось що це означає? Я зайва у цій сім’ї? Просто чудові новини! Дивись, Мишко, як би й ти не став зайвим із такою дружиною!

– Вона, взагалі, не збирається робити квартиру вашим затишним сімейним гніздечком, все про відпочинок та розваги думає! Рано чи пізно, вона й тобі ці слова заявить!

– Хотіла пожити з вами, та поділитися життєвими премудростями, але якщо так, я поїду прямо сьогодні. А ти ще пошкодуєш, що дозволив дружині так повестися зі своєю матір’ю!

Надія Василівна розвернулася і поспішила до вітальні, щоб зібрати речі.

Я не хотіла довести до такого, але ні про що не шкодувала, бо, якщо свекруха не розуміла по-доброму, вирішити все можна було лише через конфлікт.

– Пробач, але я не могла більше мовчати! Я втомилася! Я більше не впораюся з цією напругою. На роботі аврал, ще вдома вислуховую вічні докори твоєї мами!

– Все гаразд! Це ти пробач, що тобі довелося слухати все це, та й терпіти. Мені слід було раніше поговорити з мамою.

– Тоді ми змогли б уникнути конфлікту, мабуть. У будь-якому випадку, ти ні в чому не винна. Я ще поговорю з нею.

Михайло пішов у вітальню, але Надія Василівна і слухати його не захотіла. Намагаючись зробити максимально скривджене обличчя, жінка дивилася на сина, як на ворога народу.

Вона сказала, що глибоко скривджена нашою поведінкою і більше жодної допомоги від неї ми не отримаємо. Яку саме допомогу вона мала на увазі – залишалося загадкою.

Зі мною Надія Василівна демонстративно відмовилася спілкуватися, навіть не попрощалася, сіла в таксі, та поїхала.

Після її від’їзду у квартирі запанувала тиша. Ми, переглядаючись, відчули, як напруга спадає. Ми зрозуміли, що нам потрібен був цей час, щоб відновити свої сили та стосунки.

У наступні дні ми почали знову вибудовувати своє життя, намагаючись більше часу проводити разом, і поступово навчилися знаходити баланс між роботою. та особистим життям.

Наше кохання і підтримка один одного, стали для нас важливішими за будь-які зовнішні чинники.

І хоча попереду на нас ще чекали нові труднощі, ми знали, що зможемо впоратися з ними разом! А Надія Василівна, якщо мудра жінка, все обміркує наодинці з собою, і зробить слушні висновки!

Я на це сподіваюся! А ні – це її вибір! Ми нікого не намагалися образити! А як ви ставитесь до такої поведінки свекрухи? Ви її схвалюєте?