За столом у кафе сиділи дві парочки: літня та молода, які припадали один одному родичами.
– Мамо, напевно, вже можна вас привітати, чи чекатимемо тестя з тещею? – встаючи зі стільця, спитав у батьків Петро.
– Можна, звичайно, а краще без жодних слів даруй подарунок, – захихотів собі під ніс Валентин Михайлович.
– Валю, прикуси свого язика, – повна жінка осудливо подивилася на чоловіка, і поправила сиве волосся. – Говори, синку, ми тебе слухаємо, а на батька не звертай уваги!
Петро легенько почервонів, а потім відкашлявся і промовив захоплену промову:
– Мамо, тату, я хочу привітати вас із п’ятдесятиріччям спільного життя! Точніше, не тільки я, а ми хочемо вас привітати разом із Катею…
– Який подарунок буде? Сподіваюся, щось варте? – буркнув Валентин Михайлович.
– Валю! – Ірина Дмитрівна не стрималася, і відважила чоловікові потиличника. – Дістав ти мене вже. Дай синові домовити!
Чоловік скривджено опустив очі в підлогу, і прикусив язика. Петро знову відкашлявся, і ще близько двох хвилин зачитував батькам вітання.
– А зараз основна частина: ми з Катею купили вам у подарунок путівки на Шрі-Ланку! – Урочистим голосом промовив чоловік.
– Сподіваємося, що вам сподобається! – Невістка не змогла втриматися, і втрутилася у розмову.
Валентин Михайлович, почувши про подарунок, спочатку змінився в обличчі, а потім дзвінко засміявся.
– Чула, Ірино, син вирішив нас позбутися? – голосно заплескав у долоні чоловік.
– Чула, – пробурчала жінка і, схрестивши руки на грудях, надула губи. – Синку, від Катьки я таке чекала, але тільки не від тебе!
– Оце так! Вирішив, що якщо на літаку не навернемося, то якийсь малярійний комар нас порішить. Хороший же у нас синок!
– Або крокодил надкусить, або акула з’їсть, хоча ми їй на один зуб, – почав накручувати дружину Валентин Михайлович.
– Невже простіше нічого не було? Якщо хотіли подарувати путівку, то купили б в Одесу, наприклад. Ні, ви нас кудись за кордон хочете відправити, аби позбутися…
– Так, так, ніби ми зробили їм щось погане. Від тебе, синку, я такого не чекала. Від Катьки, звісно, це все очікувано. Спить і бачить, коли нашу квартиру на себе перепише, – Ірина Дмитрівна неприязно зиркнула на невістку.
– Ви прямо робите з мене якогось монстра, – зіщулившись, ображено відповіла Катерина.
– Не роблю, ти така і є! Напевно, це тобі в порожню голову спало подарувати цю путівку? – єхидно поцікавилася свекруха.
Побачивши, що атмосфера починає розпалюватися, Петро поспішив втрутитися і розняти жінок, що вступили у словесний поєдинок.
– Ми купували подарунок вам без жодної задньої думки, – почав виправдовуватися перед батьками чоловік. – Не хочете, і добре. Придумаємо щось інше.
Петро вирішив усіх заспокоїти, щоб справа, не дай Боже, не дійшла до великого скандалу. Однак його б і так не сталося, оскільки в цей момент до столика підійшли решта гостей у вигляді сватів.
– О, ялинка новорічна прийшла, – пожартувала Ірина Дмитрівна, маючи на увазі яскраве вбрання жінки. – Ще сніг не випав, а ти вже вбралася. Взимку і влітку одним кольором, – додала вона, і гидко захихотіла.
– А я тебе й не впізнала навіть, думала, ти вже місце собі в сосонках чатуєш, – відбила у відповідь Надія Петрівна.
– Діти нас радують, – пробасив Валентин Михайлович. – Такий подарунок приготували, після якого точно тільки в сосонках і чекати!
Свати після цих слів запитливо подивилася на батька зятя, вимагаючи пояснень.
– Путівки до Шрі-Ланки якісь купили нам на ювілей. Ось навіщо вони нам? – зневажливо промовив чоловік. – Краще б, на крайній випадок, купили пляшку дорогого напою.
– Їхати не хочете? – здивовано перепитала Надія Петрівна. – Якщо ви не хочете, то ми з Пашею не проти! – пожвавішала жінка.
– Нічого собі, які подарунки ви сватам даруєте. Пам’ятається, мені востаннє дарували букет із цукерок. На тобі, мамо, їж із чаєм!
– Поїдете? Ну, все тоді! – полегшено видихнув Петро. – Не треба буде повертати назад і втрачати бабки. Ми все одно ще не до кінця оформили.
– Стійте! – Голосно скрикнула Ірина Дмитрівна, і різко змінилася в обличчі. – Зачекайте! Як це ви наш подарунок сватам даруєте?
Петро з Катею здивовано дивилися на свекруху, яка миттєво змінила свою думку, щодо поїздки.
– Ви самі відмовилися, сказали, що боїтеся…
– Це я пожартувала, – дурна усмішка з’явилася на обличчі Ірини Дмитрівни. – Ми поїдемо до цієї вашої… як там її… Шлі-Ланку.
– Шрі-Ланку, – Петро безцеремонно виправив матір.
– Не має значення. Подарунок наш, і ми ним скористаємося, – не зводячи погляду зі свахи, промовила Ірина Дмитрівна.
– Ви самі відмовилися. Хто так взагалі робить? – ображено надулася Надія Петрівна. – Подарували й назад забрали…
Катерина занервувала і завмерла на місці. Їй не хотілося ображати батьків, які, видно було, сильно засмутилися.
– Слухай, Петре, купімо ще дві путівки? – Не знайшовши іншого виходу, запропонувала дівчина.
Чоловік здивовано глянув на Катерину, і сплеснув руками від обурення.
– Нагадай, будь ласка, яка у тебе там зарплата? – роздратовано спитав Петро. – Навіть на одну путівку не набереться… за рік.
– Що ти пропонуєш робити? – розвела руками Катерина, ловлячи на собі незадоволені погляди матері та свекрухи.
– Нехай мама і теща удвох їдуть, вони ж добре ладнають? – несподівано приголомшив усіх чоловік.
– Ні, я з нею не поїду, – Ірина Дмитрівна замахала у повітрі руками.
– Я ніби з тобою хочу кудись їхати, – Надія Петрівна хитро засміялася.
Петро байдуже подивився на матір з тещею, і з байдужістю промовив:
– Або удвох, або ніяк!
Жінки в унісон заявили, що в такому разі поїздка скасовується, проте за кілька годин передумали, та почали надзвонювати Петру, щоб він не здавав путівки.
Ірина Дмитрівна та Надія Петрівна вирішили, що гріх не скористатися вигідною пропозицією молодого подружжя, і відмовлятися від поїздки.
Через два тижні жінки відбули до Шрі-Ланки. В перший день вони цуралися одна одну, а потім, оскільки не було іншого виходу, почали спілкуватися.
Десять днів свахи грілися на сонечку і купалися в морі, а потім із кислими обличчями повернулися додому.
З цієї нагоди Надія Петрівна навіть накрила у себе святковий стіл, і за вечерею завела розмову про те, що наступного року у них із чоловіком теж буде ювілей.
– Непогано було б нам теж купити дві путівки, – діловито промовила теща, скоса поглянувши на Петра.
– Навіщо? Ви ж уже літали, — зять посміхнувся, і з подивом глянув на Надію Петрівну.
– Ще хочу, тільки ти так само нам з Іриною купи, ми знову вдвох відпочинемо, – уточнила жінка, і змовницьки переглянулась зі свахою.
– Дорогі подарунки, я вважаю, – сердито насупився Петро. – Якщо тільки в Одесу…
– Та хоч куди, але краще, звичайно, до Туреччини, – висловила свої побажання Ірина Дмитрівна.
Однак за рік жінки розсварилися в мотлох, і ніхто ні з ким не захотів їхати на відпочинок. А Петро і не шкодував про це, бо він зекономив чималі кошти! Нехай вдома сидять, не все ж коту масляна! Він слушно міркує?
