Квітів Людмилі не дісталося — дбайливіші чоловіки все розкупили, а на дорогий букет чоловік затиснув гроші й обмежився коробкою недорогих цукерок. На тому свято для Людмили й скінчилося

– Людка, ідеш? Хіба в тебе не вихідний? — сонно спитав чоловік, якого Людмила розбудила шарудінням куртки.

– Вчора був.

-Ти мені щось приготувала? Де стоїть? На плиті?

-Очі розплющ і подивися! — розгнівалась Людмила і вийшла.

Надворі ні душі. Ще б пак! Всі відпочивають у неділю, одна Люба повинна працювати, вона була диспетчером аварійної служби маленького міста, працювала з 8 до 20, а потім її заміняла нічна змінниця.

Сніг ліниво підтаював, вже було видно довгі проталини вздовж багатоповерхівок, там, де прокладено труби опалення.

Цікаво, чи чоловік згадає цього разу, що сьогодні 8 березня? Минулого року він згадав про це лише в середині дня, хоча весь рік затикав Люду побитою фразою:

«Мовчи, жінко! Твій день 8 березня!».

Квітів Людмилі не дісталося — дбайливіші чоловіки все розкупили, а на дорогий букет чоловік затиснув гроші й обмежився коробкою недорогих цукерок. На тому свято для Людмили й скінчилося.

Про її день народження у січні він взагалі забув. Жили вони одні, син давно одружився і поїхав у велике місто, жодних родичів поряд не було, так, кілька подруг, які привітали Людмилу телефоном.

Зовнішності Людмила була звичайнісінькою, доглядала за собою по мінімуму, виряджатися і фарбуватися нема для кого. Сама собі Людмила нагадувала жабу, якою натиснули на черево і тому її очі здивовано витріщились, наче вона ось-ось лусне.

Вона вважала себе негарною, але по молодості вміла створити шарм, намагалася подобатися.

Голос у Людмили був грубуватим, зі втомленим придихом, але за роки роботи диспетчером вона зуміла виробити в ньому професійні, теплі відтінки та на іншому кінці дроту людям здавалося, що вони розмовляють не з 55-річною жінкою зі стажем, а з гарною молодою дівчиною, яка посміхається на кожному слові.

І Людмилі подобалася ця гра.

На роботі Людмила зробила собі каву і понеслося її чарівне перетворення «з жаби на казкову таємничу принцесу», як сама іронічно говорила Людмила.

— Аварійна служба, доброго ранку! Що у вас сталося? — казала вона бадьоро, але ніжно, піднімаючи слухавку.

— Здрастуйте, дівчино! Вітаю вас з 8 березня, бажаю всіх благ та жіночого щастя! — відповів чоловічий голос і за фоновим шумом Людмила визначала, що він одружений і має щонайменше двох дітей.

— Дякую, — м’яко шелестіла Людмила, все більше перетворюючись на чарівницю.

— У нас із труби у ванній тече по стояку, чи можна викликати бригаду?

— Звичайно, адресу кажіть.

Людмила записує адресу, контактний телефон.

— Чекайте, скоро до вас приїдуть. Гарного дня!

— Ще раз зі святом!

— Дякую.

Людмила передає відомості черговій бригаді й поки чекає наступного дзвінка, гортає в телефоні рецепти. Вона щоразу клювала на вудку горе-блогерів, які приваблювали народ до себе на канали гучними заголовками на кшталт:

«Приготувала борщ, рецепт підслухала у маршрутці! Їмо 3 дні всім під’їздом! Ексклюзивно тільки для вас! або

«Свекруха поділилася рецептом пиріжків від її прабабки! Чоловік і діти не можуть зупинитися їх поглинати! Про те, чому свекруха не годувала цими чарівними пиріжками свого сина в дитинстві, Людмила не встигала замислюватись і з цікавістю читала коментарі, де поносили на чому світ стоїть і пересічний рецепт, і облуплений кулінарний манікюр.

Дзвінки були один за одним, але не так часто, всі вітали її зі святом. Лише один її чоловік навіть не надіслав повідомлення.

У Людмили був час задуматися про своє безпросвітно сіре життя, про чоловіка, який роками сприймає її, як частину інтер’єру квартири, про сина, якого вона не бачила кілька років.

Жінка засмутилася, настрій зовсім зіпсувався і натхнення на те, щоб відігравати роль казкової принцеси, у Людмили не лишилося. Вона почала відповідати на дзвінки втомленим, нещасним голосом, немов у неї хтось помер або вона невиліковно хвора.

Так і добіг кінця її робочий день. Людмила почала збиратися додому і тут у її життя увірвався кур’єр.

– Для диспетчера? Ось сюди пройдіть, — почула вона голос працівника. – Людо! Тут до тебе!

Двері відчинилися і Людмила побачила обличчя молодого кур’єра, прикрите великим і гарним букетом квітів.

– Це вам від клієнта.

Приголомшена Людмила прийняла букет. У ньому була записка на святковій листівці:

“Для диспетчера із сумним голосом. Усміхніться, це Ваш день!”

Людмила повеселішала й з гордістю несла букет додому. Вона навіть губи підфарбувала помадою, що завалялася в сумці.

Чоловікові вона скаже, що квіти від шанувальника, хай знає! Але чоловік теж здивував Людмилу: пляшка ігристого на столі, торт, скромний букетик із трьох тюльпанів… Треба ж!

— Людо! Щось ти прямо розцвіла! То від кого букет, зізнайся?

— Уявлення не маю, кур’єром надіслали. Ось записка, прочитай.

Від кого був букет, Люда так і не дізналася, але 8 березня того дня запам’ятала назавжди.

Ось так невеличкий знак уваги, змусив жінку посміхнутися і навіть нафарбувати губи! Як іноді небагато треба для щастя.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?