– Мама квартиру продає! – забігла до хати Ніна. – Ти знаєш, чув? – Запитала молода жінка, дивлячись на батька.
– Нічого не чув. Я твою маму років п’ять не бачив. Скажеш, що я знову винен?
– Ти, а хто ж ще? Вона, напевно, дізналася, що ти у мене живеш, – розлютилася Ніна. – Кому розповідав?
– Нікому я нічого не розповідав. Пам’ятаю наші домовленості.
Ніна жила в повній родині до десяти років. Батьки розлучалися з грандіозним скандалом. Весь багатоповерховий будинок знав, що подружжя Сурикових розходяться.
Скандали не затихали ні на мить. Батько виправдовувався, мати називала його образливими словами “пияка” та “дармоїд”, викидала речі з балкона.
Він збирав біля під’їзду свої ганчірки, та знову повертався.
– Ти не можеш вигнати мене, це й моя квартира теж! – відбивав чоловік.
– Вирішив доньці все життя зіпсувати? – верещала жінка у відповідь.
Звичайно, Микола не хотів дочці життя псувати. Але і йти йому було нікуди.
Мати постійно міняла замки, а батько приходив зі слюсарем і дільничним, щоб зламати двері, та потрапити до квартири.
У якийсь момент чоловікові це набридло, і він зник із їхнього життя. Просто одного дня дівчинка повернулася зі школи й зрозуміла, що тато більше не повернеться.
У матері була істерика – всюди валялися розкидані речі.
– Втік від нас твій батько! – Плакала вона.
…Про батька Ніна не чула нічого до сімнадцяти років. Де він, та як живе? Від матері лише образи летіли у його бік.
– Він нас зрадив, яка різниця, де він?
– Мамо, я весь час у тебе хотіла спитати, – Ніна почала невпевнено. – Ти кажеш, що він нас покинув, а я пам’ятаю, як ти його проганяла…
– Ти зустрічалася з ним? – Нашорошилася мама.
– Ні, але ти так про нього говориш… Я такого не пам’ятаю.
– Маленька ти була ще, – спокійно заговорила Тамара Миколаївна. – Багато з твоєї пам’яті стерлося.
Ніна сперечатися не стала. Вона запам’ятала, що батько винний у всьому, і жила спокійно.
– Не було іграшок? – Батько винен, утік.
– Не було театрів та гарних суконь? – Батько винен, утік.
– Не було грошей на інститут? – Батько винен, утік, кинув.
У двадцять років Ніна сама пішла з дому. Жити з мамою було не можливо.
Вона завжди й у всьому, навіть у тому, що відбувалося зараз, звинувачувала батька, а себе жаліла.
– От якби не твій тато, жили б ми зараз добре!
Ніна не розуміла, до чого тут батько? Втомилася слухати вигадки, зібрала речі, винайняла квартиру, та пішла. І відразу стала ворогом номер один для матері.
Тепер уся її енергія була спрямована на дочку, вона стала винною у всьому.
– Кинула матір, а я все життя для тебе намагалася!
Ніна припинила з нею спілкуватися від таких звинувачень.
Років зо два, дочка і мати не бачилися і не передзвонювалися. Ніна переймалася, почала сама себе звинувачувати, не витримала, прийшла до мами.
– З’явилася! – Кричала жінка. – Жити ніде, приперлася?
– Мамо, давай без звинувачень. Я скучила.
– Що тобі треба?
– Нічого, я в гості.
– Не треба мені таких гостей!
Ніна робила кілька спроб помиритися, але мати не пускала її на поріг. Якось дочка прийшла, а в матері двері навстіж, лікарі у квартирі.
– Ви хто? – спитала жінка у білому халаті.
– Дочка.
– Де ж ви були, дочко? Тамарі Миколаївні погано.
Тоді Ніна і мама помирилися. Ніна доглядала маму, пояснювала, що не кидала її, любить, і піклуватиметься. Через якийсь час у житті Ніни з’явився й батько. Сам її знайшов.
– Мені більше нема до кого піти, – сказав батько, опустивши голову.
– Ну, проходь, – Ніна відчинила двері. Вона була рада зустріти батька.
Батько хотів розповісти, чому пішов, але вона його зупинила.
– Мені не цікаво, це ваші з мамою справи. Якщо нема куди йти, залишайся, місця вистачить. Тільки мамі нічого не кажи, не зустрічайся з нею.
Тамара ж після хвороби розцвіла, почала доглядати за собою. Речі купувала гарні. А головне, припинила звинувачувати дочку в тому, що та пішла від неї.
Ніна зовсім розслабилася, заспокоїлася. Нарешті, у її житті емоційний спокій. Тато поряд, у мами все добре.
Ніна переглядала сайти з оголошеннями про продаж квартир, вона працювала рієлтором. І випадково натрапила на квартиру матері. Та виставила свою квартиру за копійки.
Молода жінка швидко приїхала додому.
– Це ти винен у всьому! – кричала вона на батька. – Правильно мати казала, що кинув, а тепер навіщось приїхав? Мати через тебе квартиру продає!
– Та ти чого, Ніно? Я тут до чого? Маму я не бачив, не зустрічав.
– Значить, їй розповів хтось і вона вирішила, що ми зрадники! Ще й на дзвінки не відповідає!
– Вона тільки жити почала нормально! – Ніна ходила з кута в куток, лаялася і не могла повірити, що з нею це відбувається.
– За нею нагляд потрібний, вона не впорається сама. Для неї важливий емоційний спокій! Ти все зіпсував!
– Ніно, я… – хотів виправдатись батько, але дочка його вже не слухала.
Вона вискочила надвір, завела машину і поїхала.
– Мамо, чому до тебе не додзвонитися? – Ніна нарешті зустріла матір біля її будинку. – Чому ти квартиру продаєш?
– Ой, Ніно, що ти розкричалася? – Мама буквально світилася від щастя. – Я доросла людина, хочу і продаю.
– Значить, не через нас?
– Що ти маєш на увазі?
Ніна вирішила не розтягувати, й відразу все розповісти.
– Батько приїхав, у мене живе.
– Та хай живе, чому я мушу злитися?
Ніна від подиву навіть замовкла. Від матері нічого подібного вона не чекала почути. Вона розраховувала на істерику, скандал, звинувачення. Але Тамара раптом підійшла до дочки ближче, і тихо сказала.
– Я нарешті знайшла своє щастя. Заміж виходжу.
– Як заміж? За кого?
– Познайомлю вас пізніше. Житиму в нього.
Мати махнула рукою, і зникла в під’їзді. Ніна хотіла сказати, щоб мама не надумала продавати квартиру, та хіба вона її послухала б?
– Заміж зібралася! У її віці!
– Вона не стара, Ніно, – намагався напоумити батько.
– Тебе не спитала. Ти взагалі стільки років у нашому житті не з’являвся, і не брав у ньому участі.
– Я платив аліменти щомісяця.
Ніна не звернула уваги на його слова, у неї був свій погляд з цього приводу, нав’язаний мамою. І взагалі, зараз її турбувало зовсім інше.
Вона кілька разів спробувала поговорити з матір’ю.
– Мамо, послухай…
– І не подумаю, ти вже негативно налаштована у бік мого Сашка. Не псуй мені життя!
– Ви вже одного разу мене зрадили – ти, та твій батько.
– Хоч познайом зі своїм обранцем! – не вгамувалася дочка.
– І не подумаю.
За два тижні квартиру було знято з продажу.
– От і все, продали, – підбила підсумки Ніна, і звинуватила батька. – Ти завжди сидиш, нічого не робиш! Від тебе взагалі ніякої користі нема! У матері все життя руйнується.
– Твоя мати доросла, адекватна людина, і може чинити так, як вважає за потрібне.
– Все зрозуміло з тобою. Навіщо ти загалом приїхав? Можеш їхати назад, від тебе тільки одні неприємності.
Ніна кричала та кричала. Микола сумно подивився на дочку:
“Така ж, як мати”, – промайнуло в нього в голові.
Він мовчки підвівся, зібрав свої речі й пішов від дочки. Та навіть на нього уваги не звернула.
Мати прийшла до доньки вже наступного дня.
“Як добре, що батько встиг піти”, – подумала Ніна, відчиняючи двері.
– Мамо, що сталося?
– Він мене покинув, – плакала жінка. – Втік із моїми грошима!
Ніна навіть не знала, що сказати. Вона заспокоювала, намагалася підібрати слова, але виходило погано.
– Залишилась я сама без квартири та чоловіка, – плакала Тамара. – І у всьому винен твій батько…
Ніна приготувала матері кімнату, де ще вчора жив батько, і винесла звідти теку з паперами.
– Мамо, здається, ти нічого не втратила…
Дочка простягала документи на квартиру.
– Твою квартиру купив батько. І записку залишив…
– Я вас ніколи не кидав. Мені довелося піти, не хотів, щоб дитина зростала у скандалах та істериках.
– Вибач мені, Ніно, якщо щось було не так. Я намагався, переказував усі гроші тобі.
– Нової родини в мене не з’явилося, йти більше не було куди. Хотілося наостанок з кимось рідним побачитись. Дякую тобі, Ніно, хоч ти мене і вигнала.
– Якщо твоя мама буде щасливою, я буду тільки радий. Квартира нехай дістанеться онукам. Ніна плакала, а мати вихопила документи з рук доньки.
– Хоч якась користь від нього, – промовила жінка, витерла сльози й пішла додому у квартиру.
Вона нічого не втратила, тож можна було й не сумувати. Батька Ніна шукала довго, але знайшла. Йому залишалося зовсім не довго. Виявилося, що у нього знайшли захворювання, яке не лікується.
Дочка забрала його до себе й останні його дні на цьому світі, була поруч. Перепрошувала і жалкувала, що не вислухала його раніше.
Микола був щасливий, що дочка все ж таки прийняла його. Він йшов з усмішкою на обличчі, та вважав, що життя прожив не даремно.
Адже головне в нашому житті – це щастя наших дітей, а яким чином воно буде отримано, вже не так важливо…
Чи ви згодні з цим? Пишіть коментарі, ставте вподобайки.
