Коли чоловік привів мене знайомитись з його батьками, своїй майбутній свекрусі я відразу не сподобалася. Аж надто я була простенькою, за її словами. Та й статків у моїй родині не було ніколи. Тому ми планували тихе весілля. Але в мене, якщо чесно, навіть на сукню грошей не було.
Батько мого чоловіка навпаки якось одразу мене полюбив. Незадовго до свята він покликав мене до себе і таємно дав мені гроші на сукню. Він і влаштував нам свято. Андрій Андрійович любив повторювати:
«Головне, щоб ти була моєму синові доброю дружиною». І я була.
Зі свекрухою стосунки у нас так і не налагодилися. Хоч би як я намагалася бути доброю невісткою, її мої спроби не вражали. Навіть коли я сама почала пристойно заробляти, я, як і раніше, залишалася для неї простушкою з села. А Андрій Андрійович у мені ніби доню бачив. Коли у нас із Іваном з’явилися діти, він постійно їх балував. А вони дуже любили свого дідуся.
Декілька років тому свекрухи не стало. Після втрати мій свекор переїхав на дачу, а свою квартиру в місті почав здавати. Коли ми приїжджали до нього в гості, він завжди забороняв нам допомагати йому. Працював на городі, не покладаючи рук. А потім ще й гостинців нам передавав стільки, що на місяць вистачало.
Я знала, що завжди можу покластися на свекра. І він відчував те саме щодо мене. Нещодавно він захворів. Хвороба почала сильно прогресувати, і Андрій Андрійович став лежачим. Тоді у його житті з’явилася інша жінка. Сусідка по дачі.
З Людмилою я давно була знайома, і вона мені, якщо чесно, ніколи не подобалася. Вічно скаржилася на життя і своїх недбайливих синів, які їй не допомагають. Завжди все в неї було погано. І це страшенно дратувало.
Але приїжджати до свекра щодня я не могла фізично. Тому допомогу цієї жінки я цінувала. Поки одного разу свекор не заявив, що хоче узаконити стосунки з Людмилою. Мовляв, не можна так, жінка постійно у домі, а статусу у неї немає. Та й сам Андрій Андрійович має почуття до сусідки. У них склалися дійсно дуже теплі стосунки.
З одного боку, я хотіла, щоб мій свекор був щасливим. Щоб поряд була надійна людина, яка любитиме його просто так. Але в Людмилі я побачила зовсім інше. Я була майже впевнена, що ця жінка просто хоче заграбастати стан Андрія Андрійовича, ставши його законною спадкоємицею, як дружина.
Мій чоловік каже, що я вигадую дурниці. Але нещодавно Людмила питала, хто живе у квартирі свекра, ніби вона має до цього якесь відношення. Мені такі розмови не подобаються.
Не розумію, що робити. Боюся говорити з Андрієм Андрійовичем. Аж раптом він подумає, що це в мене корисливі цілі, а не в Людмили? Я не хочу псувати з ним стосунки. Але й терпіти цю дамочку я теж не хочу! Думаю про те, щоб забрати свекра жити до нас додому.
