Любов приходить тоді, коли ти до неї не підготовлена ​​… Та ще й смердиш.. Так вийшло, що я не купалася 2 тижні

Впевнена, що майже всі дівчата навіть за хлібом ходять при повному параді: манікюрчік, завивка, макіяж, обтягуюча білизна інші атрибути жіночого полювання.

Я свою любов зустріла абсолютно непідготовленою. За професією біолог. У 2013 році мені запропонували взяти участь в “вилазці на природу”.

Потрібно було брати аналізи грунту. Хто б знав, що вибиратися доведеться аж у гори. Туди я добиралася 2 дні. У місті переночувала і рано вранці на уазиках ще кілометрів 100 їхали по бездоріжжю. Приїхали в сторожку посеред лісу. Там знаходилося ще близько 15 осіб: інженери, екологи, біологи та інша вчена живність.

2 тижні шлиндралі всієї цієї компашкою по болотах і лісах. У нас був маршрут і у кожного були свої справи.

Спочатку все було бадьоро, чистенькі і усміхнені. А на 12-й день у всіх було бажання скоріше звалити з цього пекла. Стояла жахлива спека, піт заливався в очі, мошкара всіх мастей пила нашу кров, їжа підходила до кінця. Воду доводилося економити. Помитися ніде – смерділо від всіх так, немов від бомжів. У багатьох почалися висипання, одяг від спрея бо кліщів не зігнати.

І саме в цьому поході я познайомилася зі своїм чоловіком. Був в нашій компанії голландець на ім’я Гірт, який пригощав усіх льодяниками. Ось цей голландець і прикормив мене. Я обожнюю солодке і ввечері спеціально підсаджувалася недалеко від нього, щоб мені напевно дістався льодяник.

Так і почали спілкуватися. Він одночасно вивчав українську, а я англійську. Щовечора Гірт ламаною мовою виголошував свою коронну фразу: “Опожаю пророду”. А нас це дуже тішило: обличчя опухне до кінця дня від укусів, на ногах вже лопне мозоль під мозолем, спинаболить через рюкзаки … А він щовечора як заведений: “Опожаю природа”.

Мене він підкупив своїм оптимізмом. Як би важко не було – він не сумував. Люблю таких людей. І льодяники. Льодяники я ще більше люблю.

Все більше переконуюся, що любов можна знайти всюди, навіть за сотню кілометрів від цивілізації.

До речі, коли ми повернулися в готель, відпочили, викупалися, то Гірт видав: “Яка ж ти гарна!”. Ну спасибі, блін. Гаразд, хоча б полюбив мене не за зовнішню красу, а за внутрішню – це куди важливіше.